20 Травня 2026

Коли їжа стає ворогом: розлади харчової поведінки (РХП) — від симптомів до одужання

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}

Зміст

Що таке РХП
Види розладів харчової поведінки
Як вчасно помітити симптоми РХП
Причини розвитку РХП
Як лікують розлади харчової поведінки
Як підтримати себе або близьку людину з РХП

Що таке РХП

Кожні 62 хвилини у світі через розлади харчової поведінки (РХП) гине одна людина, це підтверджують дані міжнародної організації National Association of Anorexia Nervosa and Associated Disorders. РХП може розвиватися у людей будь-якого віку, статі й форми тіла. Цей тип розладів часто роками не помічають, бо людина сама не усвідомлює проблему або соромиться про неї говорити. Саме тому важливо розуміти, чим є харчові розлади насправді та як допомогти людині з РХП.

Розлад харчової поведінки — це стан, коли думки про їжу, вагу або форму тіла стають нав’язливими й значно погіршують якість повсякденного життя.

Розрізняють кілька ключових ознак, характерних для РХП. Спочатку контроль над харчуванням виходить за межі норми й перетворюється на самоціль, а не на спосіб піклуватися про себе. Людина відчуває тривогу, пов’язану з їжею, ставлення до власного тіла стає різко негативним. Як наслідок, харчова поведінка починає негативно впливати на фізичне здоров’я і життя — роботу, спілкування з людьми та інші повсякденні справи.

Порушення харчової поведінки визнані DSM-5 окремою категорією психічних розладів. Класифікація МКХ-11 розрізняє два типи РХП: розлади харчування (feeding disorders) — пов’язані з поведінковими порушеннями без занепокоєності вагою, наприклад поїдання неїстівного або відрижка; та власне розлади харчової поведінки (eating disorders) — проблеми з харчуванням і занепокоєнням щодо ваги та форми тіла.

За даними дослідження Global Burden of Disease, майже 13,9 млн людей у світі має анорексію або булімію — і це лише офіційно зафіксовані випадки. Враховуючи інші розлади харчової поведінки та випадки, коли люди не звертаються до фахівців, реальна цифра може бути значно більшою. Нідерландське загальнонаціональне дослідження зафіксувало зростання розладів харчової поведінки в дітей, особливо серед дівчат 10–14 років. Понад 10 % хлопців-підлітків мають клінічно видимі порушення харчової поведінки.

Серед усіх психічних розладів розлади харчової поведінки посідають друге місце за рівнем смертності. Люди з нервовою анорексією, нервовою булімією та компульсивними переїданнями частіше мають депресію упродовж життя та вищі показники спроб самогубства.

Види розладів харчової поведінки

РХП — це не лише анорексія та булімія. Кожен розлад має свої прояви, але всі так чи інакше пов’язані з болісними відносинами з їжею та тілом. До офіційно визнаних діагнозів належать: нервова анорексія, нервова булімія, компульсивне переїдання, уникання/ обмеження прийому їжі (ARFID), розлад румінації, а також інші уточнені та неуточнені розлади. Категорія «інших уточнених розладів» охоплює випадки, коли симптоми схожі на анорексію, булімію чи компульсивне переїдання, але не відповідають усім діагностичним критеріям повністю.

У класифікаціях DSM-5 і МКХ-11 зміни в діагностиці нервової анорексії незначні, але мають суттєву різницю. Деякі фізичні наслідки голодування, як-от аменорея (зникнення менструації) чи остеопенія (зниження щільності кісток), досі враховують як можливі симптоми розладу. Водночас аменорея більше не є обов’язковою умовою для встановлення діагнозу, адже не проявляється у всіх. DSM-5 також оцінює ступінь тяжкості анорексії на основі індексу маси тіла (ІМТ) або відповідних показників у дітей. Проте чітких меж, зокрема верхньої межі ІМТ, не визначено, як і однозначного критерію, що саме вважати «зниженою вагою».

Анорексія: страх перед вагою та обмеження

Нервова анорексія — розлад, при якому людина різко обмежує кількість їжі через страх набрати вагу, навіть якщо її маса тіла вже критично низька. Анорексія змінює бачення власного тіла: людина бачить себе повною навіть при фізичному виснаженні тіла — це явище пов’язане з дисморфофобією, тобто викривленим сприйняттям власного тіла.

Анорексія впливає на психічне і фізичне здоров’я:

порушує роботу серця та судин (60 % смертей пов’язані із зупинкою серця, відмовою органів або суїцидом);
прискорює випадіння волосся, ламкість нігтів;
провокує розвиток аменореї — зникнення менструації;
може стати причиною появи остеопорозу — системного хронічного захворювання, при якому кістки робляться крихкими та схильними до переломів.

Анорексія частіше зустрічається у підлітків і молодих жінок, але діагностується також і в чоловіків та дітей молодшого шкільного віку.

Серед усіх розладів харчової поведінки наслідки анорексії найбільш загрожують життю: це підтверджує кілька десятків досліджень, опублікованих протягом останніх 10 років. За статистикою, майже 50 % людей з анорексією виходять у стійку ремісію. Тобто РХП успішно лікують, і чим раніше звернутися до фахівця, тим швидше можна повернутися до повноцінного життя. Половина людей, які пройшли через анорексію, завдяки підтримці фахівців та оточення живуть повноцінно, з мінімальною кількістю негативних наслідків розладу.

Булімія: цикл переїдання та очищення

Нервова булімія — це розлад харчової поведінки для якого характерні повторювані епізоди переїдання, за якими йдуть компенсаторні дії: штучне блювання, зловживання проносним, надмірні фізичні навантаження або голодування. Людина з булімією не обов’язково має зайву вагу, тож навіть найближче оточення може не здогадуватися про розлад. Характерна ознака булімії — зацикленість на їжі та вазі, що не зникає навіть після очищення організму. Після компенсаторних дій людина відчуває тимчасове полегшення, але потім з’являється сором і відчуття провини.

Як булімія впливає на тіло:

організм через блювання втрачає калій і натрій, це спричиняє аритмію, а у важких випадках — зупинку серця;
шлункова кислота руйнує емаль, що може викликати запалення стравоходу;
зловживання проносним призводить до того, що кишківник перестає працювати самостійно;
дефіцит поживних речовин погіршує пам’ять і концентрацію, порушує вироблення серотоніну;
стаються збої менструального циклу, знижується щільність кісток, підвищується ризик переломів.
розлад може стати причиною розвитку депресії, підвищеної тривожності, низької самооцінки, соціальної ізоляції; підвищити ризик самоушкодження.

Компульсивне переїдання

Компульсивне переїдання — розлад харчової поведінки, при якому людина за короткий час з’їдає більше, ніж потребує, оскільки відчуває, що не може зупинитися. Питання «Як перестати переїдати?» не вирішується силою волі. Компульсивне переїдання пов’язане з емоційним станом: їжа стає способом справлятися з тривогою, нудьгою, самотністю або стресом.

Цей тип РХП з фізичного боку може призводити до набору ваги, метаболічних порушень і підвищеного ризику розвитку діабету. Також людині часто важко впоратися самостійно з психічним станом, оскільки вона часто відчуває сором після епізодів переїдання, що знижує самооцінку й поглиблює її страждання, які нерідко стають тригером для нових епізодів переїдань.

Орторексія та інші розлади

Орторексія — розлад харчової поведінки, при якому людина сильно зациклена на правильному харчуванні, що негативно впливає на її життя. Людина з орторексією настільки захоплена якістю їжі, що це порушує її соціальне життя або викликає виражену тривогу у разі будь-якого відхилення від розкладу дня. Орторексія часто може переходити в анорексію: межа між ними дещо розмита, адже в обох розладах є потреба в контролі та страх вжити «некорисну» або «неправильну» їжу.

Орторексія впливає і на тіло, і психіку. Через надмірну вибірковість у їжі організм недоотримує поживних речовин, що може призводити до втрати ваги та гормональних порушень. Паралельно людина живе в постійній тривозі й провині, пов’язаних з їжею, а з часом це може переростати у депресію. Взаємини з людьми також погіршуються: спільні прийоми їжі стають джерелом стресу, інтереси часто звужуються до обговорення харчування.

Класифікатори виділяють цілу низку інших розладів харчової поведінки, які хоч і трапляються дещо рідше, але не є менш серйозними.

Людина з розладом вибіркового харчування відмовляється від певних продуктів через сенсорну чутливість — незвичну текстуру, запах чи колір їжі — або через страх подавитися. Найчастіше цей розлад зустрічається у дітей. Також часто вибіркове харчування поширене серед людей з розладом аутистичного спектру: через підвищену сенсорну чутливість, схильність до рутини та вузького кола «безпечних» продуктів вони значно більше схильні до вибіркового харчування. За даними досліджень, близько 90% дітей і 95% дорослих з розладом аутистичного спектру мають підвищену чутливість до текстури, запаху, зовнішнього вигляду або смаку їжі.

Пікацизм проявляється у вживанні неїстівних речовин — землі, крейди, паперу, вугілля. Він може виникати як у дітей, так і у дорослих, і нерідко пов’язаний із дефіцитом певних мікроелементів або іншими психічними станами.

Мерицизм — розлад, при якому людина повторно пережовує їжу. Цей стан часто залишається непоміченим або сприймається як звичка, хоча насправді є окремим діагнозом та потребує уваги.

Нічний харчовий синдром характеризується тим, що людина споживає значну частину добового раціону вночі, іноді не пам’ятаючи про це вранці. Це супроводжується порушеннями сну і нерідко почуттям сорому та розгубленості.

Дранкорексія — розлад, при якому людина свідомо замінює їжу алкоголем задля контролю ваги. Цей розлад особливо поширений серед молодих жінок і є небезпечним, оскільки поєднує в собі і розлад харчової поведінки, і ризик розвитку алкогольної залежності.

Діабулімія виникає у людей із цукровим діабетом першого типу: замість компенсаторної поведінки на кшталт очищення, людина навмисно обмежує або повністю пропускає введення інсуліну, щоб схуднути. Це може призводити до відмови внутрішніх органів і навіть смерті.

Прегорексія — розлад, який виникає у вагітних жінок, які вдаються до жорстких дієт і надмірних фізичних навантажень, щоб контролювати набір ваги. Це несе пряму загрозу не лише для здоров’я матері, а й розвитку дитини.

Частина цих станів, зокрема діабулімія та прегорексія, офіційно не виділені як окремі діагнози в DSM-5. Однак вони завдають не менш серйозної шкоди людині, тому потребують фахової допомоги, як і інші розлади харчової поведінки.

Як вчасно помітити симптоми РХП

Помітити симптоми РХП буває непросто, особливо якщо людина навчилася їх свідомо приховувати. Людина з РХП часто уникає спільних прийомів їжі, вигадує причини, щоб не їсти або має певні ритуали у харчуванні: наприклад, ріже на маленькі шматочки порцію, обов’язково її зважує тощо. Тривожним сигналом можуть стати часті походи до вбиральні одразу після приймання їжі, надмірні фізичні навантаження для компенсації з’їденого або приховування їжі від інших.

Крім того, люди з РХП часто думають про їжу, калорії та вагу. Водночас медичний контроль харчування (включно з тимчасовим зважуванням або обмеженнями деяких продуктів) може бути частиною лікування і сам по собі ще не є ознакою розладу харчової поведінки. Коли це процес роботи з харчовою поведінкою, він не підвищує тривогу, а навпаки, покращує фізичне здоров’я.

Людина з РХП може бути надмірно невдоволеною власним тілом навіть за нормальної та низької маси тіла, болісно реагувати на будь-які коментарі щодо зовнішності та сприймати свою зовнішність викривлено. Одним із проявів цього є дисморфофобія — переконання у власній жахливості або неприйнятості свого тіла, що не відповідає реальності. До симптомів РХП належать також різкий набір або зниження ваги, запаморочення, слабкість, холодні кінцівки, набряки обличчя (при булімії), проблеми з травленням, зубами, шкірою та волоссям.

Причини розвитку РХП

Розлади харчування не виникають через якусь одну причину, їх формує одразу кілька факторів. Основним регулятором енергетичного гомеостазу в організмі людини є гіпоталамус — частина мозку, яка контролює голод, ситість і витрати енергії. Саме він отримує сигнали від гормонів, зокрема лептину й греліну, та допомагає організму підтримувати баланс між споживанням їжі й використанням енергії. Лептин — це гормон ситості, який виробляється жировими клітинами та повідомляє мозку, що організм має достатньо енергії і їжі більше не потрібно. Коли рівень лептину нормальний, людина швидше відчуває насичення. Грелін — гормон голоду, сигналізує мозку, що час їсти. Рівень греліну підвищується перед їжею та знижується після неї. Якщо сигнали між мозком і цими гормонами порушуються, людині може бути складніше відчувати голод, ситість або контролювати харчову поведінку. Тобто нейроендокринні фактори можуть впливати на розвиток РХП, проте не є основними його причинами.

Один із біологічних чинників для розвитку розладів харчової поведінки є генетична схильність людини до тривожних і депресивних станів. Тобто якщо в батьків або близьких родичів були психічні розлади, то ризик подібних проблем зростає. Це не означає, що вона матиме подібні діагнози, але говорить про більшу вразливість до стресу, емоційних переживань і негативних життєвих ситуацій.

Порушення роботи нейромедіаторів — серотоніну й дофаміну — також можуть вплинути на розвиток РХП. Серотонін вливає на емоційну стабільність, сон і загальне самопочуття. Дофамін відповідає за відчуття задоволення та мотивацію. Якщо передавання цих речовин у мозку порушується, людина може відчувати пригніченість, втрату енергії, апатію та підвищену тривожність або труднощі з контролем емоцій. На психічний стан, що може провокувати РХП, також доволі сильно впливають гормональні зміни в підлітковому віці. У підлітків змінюється рівень гормонів, активно розвивається мозок і нервова система, тому вони стають більш чутливими до критики чи перепадів настрою.

Водночас психологія харчової поведінки доводить, що РХП рідко пов’язаний лише з їжею. Найчастіше саме їжа стає способом контролювати те, з чим людина не може справлятись інакше, — емоції, стрес, взаємини з людьми. Низька самооцінка й труднощі зі прийняттям себе, схильність до перфекціонізму та тривожності, пережитий стрес і травматичний досвід, а також труднощі з регуляцією емоцій — усе це може підживлювати розвиток розладу. Їжа може перетворитися на єдиний впізнаваний для людини спосіб впоратися з болем або відчувати хоч якийсь контроль над власним життям.

Крім того, медіа та соціальні мережі часто транслюють образ «ідеального» тіла, формуючи стандарти, яким більшість людей не може і не повинна відповідати. Булінг і коментарі щодо ваги в дитинстві залишають свій слід: дівчата, які зазнавали психологічного насильства через вагу, у півтора раза частіше мають епізоди переїдання в дорослому віці.

Свою роль відіграє і виховання в родині, де їжа використувувалася як нагорода або покарання — цей досвід формує складні емоційні зв’язки з їжею. Низка досліджень серед дітей та молоді віком 10–24 роки свідчить, що регулярний перегляд контенту, який прагне сформувати бачення «ідеального тіла», призводить до критики власного тіла. Пандемія ковіду сильно погіршила ситуацію з розвитком РХП. Наприклад, у Канаді кількість звернень до швидкої допомоги серед підлітків із розладом харчової поведінки стала в 2,7 раза вищою, ніж у доковідні часи. Німецькі соціологи помітили, що у 2024 році госпіталізація дівчат з анорексією зросла до 40 % проти 2021 року.

Як лікують розлади харчової поведінки

Лікування розладів харчової поведінки — комплексний процес, що поєднує роботу психотерапевта, психіатра, дієтолога, а в разі потреби й стаціонарну допомогу. Статистика свідчить, що в середньому людина з анорексією не отримує лікування майже 2,5 року після появи перших симптомів розладу. При булімії — 4,5 року, а при компульсивному переїданні — понад 5,5 років.

Як лікувати РХП? Лікування охоплює комплексну роботу спеціалістів — терапевта, педіатра, дієтолога, психотерапевта та психіатра — повернення до збалансованого харчування, психотерапію та прийом медикаментів.

Часто фахівці радять види психотерапії, орієнтовані на поведінку, особливо при нервовій булімії та компульсивних переїданнях. Серед них — когнітивно-поведінкова та діалектично-поведінкова психотерапії. Також може допомогти сімейна терапія: близькі вчаться підтримувати людину з РХП без зайвого тиску чи звинувачень.

Частиною лікування РХП може бути групова терапія, спрямованими на самоцінність, прийняття тіла, турботу про себе та подолання негативних розмов про тіло. Психотерапія прийняття та відповідальності (ACT — Acceptance and Commitment Therapy) допомагає розвинути гнучкість та навчити приймати невизначеність щодо їжі та контролю, зменшуючи компульсивну поведінку.

Як підтримати себе або близьку людину з РХП

Люди з РХП під час лікування схвально відгукуються про групи самодопомоги й підтримку близьких — регулярний контакт із людьми, з якими вони почуваються безпечно та яким довіряють. Психотерапія дає повноцінний ефект не одразу — часто люди з РХП працюють з терапевтом роками, щоб відчути стійке покращення. Дуже часто людина з РХП і так постійно критикує себе, тому необережні коментарі про вагу чи зовнішність можуть стати тригером і погіршити її психічний стан. Тож якщо ви хочете підтримати людину з РХП, не потрібно намагатися контролювати її або примушувати їсти. Будьте поруч з людиною на її шляху до відновлення, скажіть їй про готовність вислухати та підтримати без осуду чи тиску.

Як підтримати людину з РХП:

не коментуйте вагу або зовнішній вигляд людини — ні позитивно, ні негативно;
не змушуйте їсти й не влаштовуйте «контроль» за тарілкою;
говоріть про свою турботу, а не про їжу: «Я бачу, як тобі важко. Я завжди поруч з тобою»;
запропонуйте підтримку в пошуках спеціаліста, але не наполягайте на цьому та не тисніть.

Фрази «поїж нормально», «не вигадуй», «візьми себе в руки» лише посилюють у людини провину чи сором. У спілкуванні з людиною з розладом харчової поведінки потрібно пам’ятати, що вона живе зі складним психічним станом, що потребує безпечного простору без осуду. Іноді фраза «Я поруч» значно важливіша за будь-які поради.

В амбасадорки MH4U Поліни Абражевич діагностували розлад харчової поведінки після 18 років: анорексія згодом перейшла в булімію. Вона самостійно звернулася по допомогу — від дієтолога до психотерапевта і психіатра, довгий час приховуючи лікування через стигму. З часом дівчина наважилася відкрито говорити про свій досвід — спершу в безпечному колі, а потім публічно. Завдяки терапії, підтримці близьких і спільноти Поліна змогла не лише стабілізувати свій стан, а й допомагати іншим — зокрема, ведучи групу підтримки.

Історія іншої амбасадорки й психотерапевтки за фахом Крістіни Коляси — ще один приклад того, як можна підтримувати не лише себе, а й інших. Ще з підліткового віку вона відчувала, що «з нею щось не так»: депресія, самопошкодження, залежності та труднощі у стосунках. З часом вона звернулася до психіатра. Діагностика тривала роками: спершу тривожно-депресивний розлад, пізніше — межовий розлад, РДУГ і біполярний розлад. Поступово вдалося підібрати лікування, що стабілізувало її стан. Важливу роль у житті Крістіни відіграє спільнота: вона вела групу підтримки для людей із РХП, тому підкреслює, що саме люди та їхня підтримка допомагають відновлюватися. На її думку, важливо знаходити безпечних людей і не залишатися наодинці зі своїм станом.

Якщо у вас складні відносини з їжею та тілом, ви не задоволені своїм відображенням у дзеркалі або ж помічаєте інші ознаки розладу харчової поведінки, зверніться до сімейного лікаря, психіатра або психотерапевта. Не чекайте критичного стану, адже рання допомога дає кращий результат.

Допомога фахівців, психотерапія, медикаменти та підтримка оточення дають можливість повернутися до життя, в якому ваші думки не зайняті їжею або зовнішністю. Шлях до стійкої ремісії, хоча й може бути довгим і нелінійним, проте люди поруч допоможуть вам його пройти.

Використані джерела

Автор

Дар'я Свистуха

У минулому — журналістка диджитал-відділу «Суспільного Миколаїв», редакторка коротких форматів у виданні «Медіамейкер», авторка текстів для DIVOCHE.MEDIA. Зараз — репортерка The Ukrainians Media.

Переглянути усі статті

поділитися в соцмережах

facebook

twitter

коп. посил.