24 Лютого 2026

Чому зовнішність стає джерелом тривоги: дисморфофобія — як із нею жити

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}

Зміст

Що таке дисморфофобія
Як проявляється дисморфічний розлад
Причини виникнення тілесного дисморфічного розладу та фактори ризику
Діагностика й лікування дисморфофобії: коли звернутися по допомогу та які методи підтримки існують
Як допомогти собі впоратись із симптомами дисморфічного розладу
Як підтримати людину, яка має дисморфічний розлад

Що таке дисморфофобія

Соціальні мережі та медіа часто підхоплюють тренди щодо зовнішності, які ширяться світом та можуть негативно впливати на людей, особливо на молодь. Вимоги до того, яким має бути «ідеальне» тіло або обличчя, постійно змінюються. Тренди диктують худорлявість, іноді надмірну, заради якої люди можуть виснажувати себе тренуваннями, недоїдати, що призводить до розладів харчової поведінки. Прихильники ін’єкційної косметології пропагують необхідність «уколів краси» в ранньому віці, й іноді навіть природні особливості людської зовнішності називають недоліками. Дрібні зморшки, нерівна поверхня губ, округлі щоки, опуклий живіт — будь-яку анатомічну деталь можна демонізувати так, що людина захоче цього позбутися. Однак іноді з незадоволенням власною зовнішністю впоратися ще складніше, коли людина має спотворене сприйняття себе — дисморфофобію (тілесний дисморфічний розлад).

Дисморфофобія — це психічний розлад, за якого людина має нав’язливе переконання та надмірну зосередженість на недоліках зовнішності, які зазвичай є незначними та непомітними для інших.

Неприйняття свого тіла або обличчя найчастіше трапляється серед підлітків та молоді й може спостерігатися як у чоловіків, так і у жінок. Дисморфофобія не означає, що людина самозакохана і пихата, навпаки, цей стан може суттєво впливати на настрій, впевненість у собі та життя загалом.

Як проявляється дисморфічний розлад

Тілесний дисморфічний розлад належить до обсесивно-компульсивних розладів, тож для нього характерні обсесії (нав’язливий страх або переконання) та компульсії (повторювані дії).

Ознаки та симптоми дисморфічного розладу:

Надмірна стурбованість «недоліками» зовнішності, непомітними для інших.
Тверде переконання, що людина має «дефект» зовнішності, який робить її потворною.
Переконання, що інші звертають увагу на зовнішність або насміхаються з людини.
Дії, які мають «виправити» або приховати уявний недолік, зокрема надмірний догляд за собою, часте розглядання себе у дзеркалі, дряпання шкіри.
Намагання приховати власні «недоліки» за допомогою макіяжу чи одягу.
Постійне порівняння себе з іншими.
Часте звернення до інших, щоби отримати підтримку, яка, однак, не допомагає.
Схильність до перфекціонізму.
Проведення різних косметичних процедур, пластичних операцій, які не приносять задоволення та не призводять до зменшення симптомів.
Уникання зустрічей, фотографування, спілкування з людьми на близькій відстані.

Дисморфофобія вирізняється тим, що людина зосереджена на одній або кількох рисах зовнішності. Зокрема, трапляється як неприйняття свого тіла загалом, так і дисморфія обличчя.

Найпоширеніші риси, на яких фокусуються люди з дисморфофобією:

Волосся, його вигляд, товщина та густина.
Зовнішній вигляд шкіри та вен.
Розмір грудей.
Розмір і тонус м’язів.
Геніталії.

Дисморфофобія — розлад високої коморбідності. Це означає, що вона часто супроводжується декількома видами психічних розладів, а також соматичних захворювань. Це не просто низька самооцінка, а серйозний психічний стан, за якого людина має підвищений ризик депресивного, тривожного, маячного розладів та суїцидальних думок.

Причини виникнення тілесного дисморфічного розладу та фактори ризику

Немає єдиної причини дисморфофобії, однак науковці виділяють декілька можливих факторів ризику, за яких виникає цей розлад:

Генетична схильність. Якщо ваші близькі родичі мали дисморфофобію, у вас може бути підвищений ризик цього розладу.
Травматичний досвід у минулому. Людина, яка зазнавала булінгу в дитячому віці, може бути більш схильною до дисморфофобії.
Наявність тривожного або депресивного розладу. Ці психічні розлади можуть виникати як супутні або ж навпаки — бути передумовою для дисморфофобії. Людина, яка має підвищену тривожність або депресивні настрої, може бути більш схильною до самокритики та незадоволення власною зовнішністю.
Соціальний тиск. Дослідження на прикладі 208 підлітків віком 16–18 років показало, що активні користувачі соцмереж частіше повідомляли про симптоми, які можуть свідчити про дисморфофобію.

За статистикою, в США дисморфофобію діагностують у 2,4% дорослих. Чоловіків і жінок серед них приблизно порівну. У пацієнтів, які звертаються до дерматологів, дисморфофобія наявна у 9–11% випадків, а серед клієнтів косметичних хірургів — 13–15%. У середньому несприйняття себе, що може бути ознакою дисморфофобії, починає проявлятися у 16–17 років.

Діагностика й лікування дисморфофобії: коли звернутися по допомогу та які існують методи підтримки

Тілесний дисморфічний розлад діагностує психіатр, за ознаками, що описані в довіднику психічних розладів DSM-5-TR. Для того, щоби встановити діагноз, мають збігатися всі чотири критерії:

Надмірна занепокоєність «недоліками»: людина, що має дисморфофобію, занепокоєна одним або кількома суб’єктивно сприйнятими «недоліками», непомітними для інших.
Повторювані дії: у певний момент життя впродовж перебігу розладу людина вдається до повторюваної поведінки: може надміру вдивлятися у дзеркало, багато часу витрачати на догляд за собою, роздирати шкіру. Також вона може постійно порівнювати себе з іншими.
Вплив на життя: цей стан призводить до значного дистресу чи погіршує соціальну, професійну та інші важливі сфери життя.
Виключення інших причин: занепокоєність зовнішністю не можна пояснити розладом харчової поведінки.

Окремо лікарі виділяють м’язову дисморфію — думки про те, що людина має недостатньо м’язів. Найчастіше цей стан трапляється у чоловіків. Окрім того, діагностуючи дисморфофобію, зазвичай розрізняють три ступені критичності до власного стану:

Добра або задовільна критичність. Людина визнає, що її переконання щодо зовнішності не відповідають або можуть не відповідати дійсності.
Недостатня критичність. Людина вважає, що її переконання, ймовірно, є правдивими.
Відсутня критичність/маячні переконання. Людина цілком впевнена у тому, що її переконання є правдивими.

Якщо ви спостерігаєте у себе один або декілька проявів дисморфофобії, не можете сприймати себе, надміру турбуєтесь про зовнішність і це заважає вам вести звичайне життя, варто звернутись до психіатра та психотерапевта. Із симптомами дисморфофобії допомагає впоратися психотерапія, іноді може знадобитися курс антидепресантів. Психотерапія допоможе поступово впоратися із несприйняттям себе, змінивши спосіб мислення та поведінки. Людина поступово розумітиме, які тригери провокують появу симптомів, та навчиться різних способів мислення. Зазвичай психотерапевт вчить долати ситуації, в яких людина забагато думає та тривожиться через свою зовнішність. У цих ситуаціях людина практикує різні способи подолання своїх почуттів та вчиться давати їм раду, без відчуття незручності та страху.

Антидепресанти має право призначати лише лікар-психіатр, вони часто необхідні, якщо людина має супутні розлади, як-от депресію чи тривожний розлад. Ці ліки не викликають залежності та не впливають на особистість, натомість вони допомагають психіці впоратися зі складними періодами, тоді як людина поступово напрацьовує внутрішню опору. Антидепресанти не діють моментально, вони накопичуються в організмі, а перші результати можна відчути в межах першого місяця вживання. Якщо людина відчуває надмірні побічні реакції, що з часом не минають, лікар змінює дозування або ж підбирає інші препарати, на які організм реагуватиме краще.

Як допомогти собі впоратись із симптомами дисморфічного розладу

Зазвичай лікування дисморфофобії має відбуватися під контролем когнітивно-поведінкового терапевта. Фахівець даватиме вам поради та вправи, які допоможуть поступово впоратися із переконаннями щодо свого тіла. Однак є методи, які ви можете застосовувати самостійно. Ці поради не є універсальними і не замінять роботи з фахівцем, але можуть підтримати людину, яка вчиться сприймати себе цілісно.

Спробуйте помічати власні категоричні судження на кшталт: «я страшний (або страшна) / я найкрасивіший (або найкрасивіша)». Якщо ви схильні робити поспішні висновки щодо міркувань інших людей про вас, до прикладу: «Вони всі на мене дивляться, я їм не подобаюсь», — ловіть себе на цих думках. Деяким людям корисно озвучувати власні думки, щоби дистанціюватися від них.
Якщо вам вдасться записати думки на папері або в телефоні, спробуйте знайти докази, що ці судження не завжди правдиві. Якщо здається, що на вас усі дивляться, спробуйте наступного разу порахувати, скільки разів люди дивляться саме на вас. Якщо виникла думка: «Мій чоловік мене кине, тому що я маю поганий вигляд», подумайте так: «Моєму чоловікові подобається бути зі мною, бо нам добре разом, а не лише через зовнішність». Можна спробувати перерахувати всі свої думки про зовнішність та оцінити, наскільки вони вас турбують. Після цього зосередьтеся на одному переконанні та працюйте з ним поступово, щоби виміряти прогрес.
Якщо ви занадто довго й пильно вдивляєтеся у власне відображення у дзеркалі, ви можете спробувати з цим впоратись. Не уникайте дзеркал, але й не підходьте до них надто близько. Коли дивитесь на себе, спробуйте називати факти, а не вигукувати в голові знецінювальні фрази. Якщо вас турбує одна деталь зовнішності — зверніть увагу на риси, що вам подобаються. Також варто встановити межі, до прикладу, витрачайте на щоденне розглядання себеу дзеркалі не більш як 10 хвилин.
Щоби відвернути увагу від нав’язливих думок про свою зовнішність, варто знайти декілька занять, які вам подобаються. Це можуть бути фізичні вправи, прогулянка, ігри з дітьми або домашніми улюбленцями. Будь-яка діяльність, що допомагає зосередитися на чомусь іншому. Варто вчитися концентруватися на теперішньому моменті, щоби під час інших справ у вас не виникало фонових думок про зовнішність.
Спробуйте зменшити загальний час, який витрачаєте на свою зовнішність. До прикладу, якщо раніше макіяж займав у вас годину, тепер це має бути 30 хвилин.
Спробуйте святкувати власні успіхи, дякувати своєму тілу за те, що воно у вас є, та приймати компліменти. Позитивне підкріплення працюватиме, якщо його застосовувати регулярно. Ви можете написати список усього, що вам в собі подобається, зокрема ваші риси характеру, навички чи досвід.
Намагайтеся не порівнювати себе з іншими. Коли помічаєте, що порівнюєте своє тіло чи обличчя із зовнішністю іншої людини, спробуйте концентруватися не на одній рисі («у мене кривий ніс, а в неї — рівний»), а на людині загалом. Так поступово ви навчитеся бачити, що в кожному та кожній є щось неідеальне, і водночас помічати красу людей, а згодом і власну.

Щоби впоратися із симптомами дисморфофобії, варто почати із самоспівчуття, яке допоможе розвинути здорову самооцінку, замість самознецінення. Якщо ви маєте близьких людей, яким довіряєте, ви можете потроху розповідати про свої переживання й просити про підтримку. Скажіть людині, як варто підтримувати саме вас: вислухати, відволікти, порадити фахівця. Незалежно від того, розбирається людина в тому, що таке дисморфофобія, чи ні, спитайте її принаймні про три ваші риси, які їй подобаються. Зрештою, ви зможете скласти цілий список своїх позитивних рис, про які, можливо, навіть не думали.

Як підтримати людину, яка має дисморфічний розлад

Іноді складно повірити, що ваша кохана людина, друг або знайомий не приймає власне тіло й має спотворене сприйняття себе. Коли ми когось любимо, то сприймаємо цілісно й часто не можемо зрозуміти, чому риси, які здаються нам звичайними або навіть гарними, не влаштовують людину. Але є речі, які ви можете зробити, щоби підтримати близьких із дисморфофобією.

Приймайте почуття людини. Вам може здаватися, що вона занадто зациклюється на цих думках, але зазвичай нам складно повністю зрозуміти переживання інших. Не називайте її пихатою або самозакоханою й не кажіть: «Ти забагато про себе думаєш», — це може лише погіршити ставлення людини до себе й ваші взаємини також.
Ставтеся до людини як до цілісної особистості. Не варто її жаліти або звертати надмірну увагу на риси, які їй в собі не подобаються, натомість нагадуйте, як ви її любите, та проводьте час разом.
Запропонуйте простір для розмови. Важливо не примушувати і не тиснути на людину, водночас, якщо вона погодилася поговорити, — будьте терплячими, слухайте уважно й уникайте осуду. Ви можете сказати: «Я поруч» або: «Ти з усім впораєшся», однак намагайтесь не казати щось на кшталт: «Тобі просто треба полюбити себе». Варто навчитися надавати першу психологічну допомогу — ці навички стануть в пригоді, якщо емоції зашкалюють.
Запропонуйте підтримку щодо початку психотерапії. Якщо людина вагається щодо звернення до психотерапевта, ви можете разом обговорити переваги терапії, зважити недоліки, спробувати знайти доступного та дбайливого фахівця. Якщо людина, до прикладу, не має з ким лишити дитину на час сесій, запропонуйте свою допомогу, якщо можете.
Разом святкуйте успіхи. Якщо людина з дисморфофобією розповідає, що тепер проводить перед дзеркалом не 2 години щодня, а годину — це великий прогрес. Не знецінюйте його й хваліть людину.
Не сприймайте поведінку людини на свою адресу. Якщо ваш друг уникає зустрічей або якщо дружина ненавидить своє відображення в дзеркалі, не варто шукати в собі першопричину. Стосунки людини з власним тілом — це найчастіше результат комплексного впливу факторів. Не варто картати себе за те, що колись зробили людині невдалий комплімент або якось осудливо подивилися.
Дізнайтеся про тригери, які викликають погіршення. Для когось це може бути комплімент на адресу іншої людини або порівняння. Хтось уникає дзеркал, а хтось — публічних виступів. Зменшіть вплив тригерів, якщо можете, й уникайте насмішок та фраз на кшталт: «Це ж просто дзеркало».
Будьте терплячими. Люди з дисморфофобією часто намагаються приборкати власні сумніви, вони можуть десятки разів запитувати вас: «Я точно маю гарний вигляд? Мій ніс точно не завеликий?» Необхідність реагувати на ці запитання може втомлювати. Спробуйте виставити межі й домовитися, скільки часу ви обговорюєте зовнішність людини. Суперечки й намагання щось довести можуть виснажити як вас, так і ваших близьких.
Заохочуйте людину робити те, що вона любить. Похвала, що не пов’язана із зовнішністю, може позитивно впливати на її стан та на ваші взаємини.

Кожен невеличкий жест чи влучно сказане слово може допомогти людині впоратися з емоціями й отримати підтримку. Водночас не забувайте турбуватися про своє психічне здоров’я, якщо маєте близьку людину з дисморфофобією (або іншим психічним розладом).

Використані джерела

Автор

Олена Алчанова

Комунікаційна менеджерка ГО "Жінки в медіа". Ex-редакторка DIVOCHE.MEDIA та "Твій сімейний лікар"; головна редакторка курсу "Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни".

Переглянути усі статті

поділитися в соцмережах

facebook

twitter

коп. посил.