Зміст
- Механізм виникнення болю
- Як біль стає хронічним
- Характерні риси хронічного больового синдрому
- Чому не можна терпіти біль
- Що робити при хронічному болю: методи лікування та допомоги
- Як підтримати близьку людину з хронічним болем
Біль — це захисна реакція організму у відповідь на пошкодження тканин або подразнення нервової системи, яка сигналізує про небезпеку чи хворобу. Він супроводжується неприємними сенсорними й емоційними відчуттями. Найчастіше біль вказує на небезпеку: наприклад, ви ненароком пошкодили палець на нозі. Тоді ви, найімовірніше, відчуєте біль, який може означати забиття або перелом. Такий тип болю називають гострим.
Але іноді біль довго не проходить. Тоді фахівці говорять про хронічний больовий синдром. Це біль, який триває або епізодично проявляється понад три місяці та викликає супутні проблеми — погіршення якості сну, депресію, соціальну ізоляцію, інвалідизацію тощо. Він виникає через сукупність біологічних, психічних і соціальних факторів.
Механізм виникнення болю
Біль виникає як реакція головного мозку на пошкодження чи ризик пошкодження тканин тіла. Це стає можливим завдяки механізму, де залучена спеціальні рецептори — ноцицептори. Саме вони реагують на пошкодження тканини: наприклад на поріз, перелом або тріщину у кістці. Вони розташовані по всьому тілу і запускають процес, під час якого нервові волокна подають сигнал про подразнення до спинного мозку, а відтак — і до головного.
Але буває й інакше: спинний і головний мозок може «стримати» або приглушити сигнал, якщо людина перебуває у критичній ситуації: наприклад, на полі бою. Внаслідок цього людина може певний час не відчувати болю або відчувати його достатньо помірно, щоб вийти з кризової ситуації. Це все організм робить задля того, щоб врятуватися.
Саме головний мозок визначає, наскільки сильним буде біль. Його інтенсивність залежить від контексту, емоцій, попереднього досвіду та звичок мозку.
Як біль стає хронічним
Гострий біль не завжди проходить з часом, наприклад, після операції або загоєння пошкодження. Якщо біль триває понад три місяці, то його називають хронічним. Таке визначення йому дає 11-та редакція Міжнародного класифікатора хвороб (МКХ-11).
Хронічний біль поділяють на первинний і вторинний.
Вторинний хронічний біль виникає безпосередньо через фізіологічну причину. Наприклад, це може бути через метастази в організмі людини, яка бореться з раком. Також біль може спричиняти тривалий запальний процес.
Первинний біль може виникати без видимої причини. Люди з первинним хронічним болем (наприклад, з хронічним головним болем, мігренню, фіброміалгією, синдромом подразненого кишківника) можуть мати порушену систему передавання больових сигналів у нервовій системі або зміни в обробці сигналів головним мозком. Через це вони постійно або час від часу відчувають біль.
Обидва типи хронічного болю (як первинний, так і вторинний) можуть проявлятися водночас у однієї людини.
Але як саме біль з гострого перетворюється на хронічний? Це добре пояснює «Модель уникнення страху». Згідно з нею, є два типи реагування на біль — конфронтація і уникнення.
Конфронтація означає, що людина сприймає біль як тимчасову проблему, яку потрібно пережити. Вона продовжує займатися звичною активністю попри больові відчуття. Це може бути робота, спілкування з близькими і навіть певні фізичні навантаження. Такий підхід значно зменшує фактори ризику розвитку хронічного болю.
Але якщо людина уникає болю, то поступово звикає сприймати його як серйозну загрозу. Це означає, що вона починає уникати поведінки і дій, які, на її думку, можуть спричинити біль, і відчуває страх перед ними.
Це призводить до катастрофізації, надмірної пильності й обережності або спонукає перебільшувати вплив болю та його наслідки. Тому щоб не спровокувати біль, людина починає уникати фізичної активності, що хоча й сприймається мозком як захист, але негативно позначається на загальному самопочутті.
Саме те, який тип реагування застосовує людина, стає вирішальним під час переходу гострого болю у фазу хронічного.
Характерні риси хронічного больового синдрому
У своїй статті «Ми потребуємо нової медичної моделі» 1977 року психіатр Джордж Енгель запропонував біопсихосоціальну модель розвитку хвороби. Вона стала основою для розвитку психосоматики — напряму у медицині, що досліджує вплив емоцій на здоров‘я та психічні причини тілесних хвороб. Для опису природи хронічного болю сучасні фахівці найчастіше спираються саме на біопсихосоціальну модель.
Біопсихосоціальна модель складається з біологічних, психічних та соціальних чинників, які впливають на те, як людина з хронічним болем сприймає себе, своє захворювання та своє місце у світі.
Хронічний біль суттєво впливає на життя людини й може призводити до таких наслідків:
- Порушення сну. Через постійний або епізодичний біль людина може часто прокидатися або важко засинати.
- Депресія. Близько 40% людей, які зіштовхувались із хронічним болем, як наслідок мають депресію.
- Самосприйняття. Людина може зневіритись у тому, що колись одужає, і стає пасивною щодо роботи, спілкування з іншими людьми та щоденних справ. Змінюється саме її усвідомлення себе як людини, здатної на щось впливати.
- Інвалідизація. Через постійний біль людині стає складно виконувати щоденні справи.
- Зниження фізичної активності і відчуття втоми. Через біль людина перестає рухатися, займатись спортом тощо. Мʼязи стають менш гнучкими, що призводить до відчуття постійної втоми.
- Погіршення соціального життя. Через біль людині складно підтримувати контакти з друзями, колегами та близькими людьми. Дедалі частіше вона ізолюється, що теж сприяє розвитку депресії і підвищує тривожність.
Чому не можна терпіти біль
Біль може як сигналізувати про проблему чи небезпеку (наприклад, гострий біль у животі може вказувати на виразку або апендицит і вимагає швидкого втручання фахівців), так і свідчити про порушення шляху, яким больові сигнали передаються до головного мозку.
Якщо у першому випадку очевидно, чому не можна терпіти такий біль, то з хронічним болем людина може довго відкладати звернення до лікарів. Такий біль потребує комплексного лікування: часто воно охоплює психотерапію, відновлення фізичної активності та близьких стосунків з іншими.
Насправді ж в Україні існують протоколи лікування хронічного болю, тож фахівці часто направляють людей з хронічним болем не лише до вузькопрофільного лікаря, а й до фахівця психічного здоровʼя. Якщо ви живете з тривалим болем, не нехтуйте своїм здоровʼям і зверніться по допомогу. Лікування хронічного болю допоможе зменшити симптоми і навчитися з ними жити, навіть якщо такий біль не вдасться усунути повністю.
Як хронічний біль може провокувати тривогу, безсоння та депресію
Один з комплексних оглядів досліджень звʼязку хронічного болю та депресії свідчить, що приблизно 40% людей, які живуть з цим синдромом, мали ознаки клінічно значущих симптомів депресії та тривожності. Найбільш вразливими до них були жінки, молоді люди та люди з ноципластичним болем (тобто видом болю, коли головний і спинний мозок стають надчутливими до сигналів і навіть незначний біль трактують як сильний).
Також через постійний чи періодичний біль людина починає гірше спати. А відсутність нормального сну і відновлення теж впливає на розвиток депресії та тривоги.
Що робити при хронічному болю: методи лікування та допомоги
Поширене переконання про лікування болю полягає в тому, що його нібито можна позбутися лише завдяки медикаментам або хірургічному втручанню. Частково це так, але при хронічному больовому синдромі таке лікування може не дати бажаного результату.
Найбільш ефективним у роботі з хронічним болем є комплексний підхід, який найкраще відповідає біопсихосоціальній моделі. Першочергово фахівці радять застосовувати саме немедикаментозні методи лікування хронічного больового синдрому. Тому лікування хронічного болю за принципом біопсихосоціальної моделі містить такі складові:
- Психотерапевтична підтримку фахівців. Визнаною методикою роботи з хронічним болем є когнітивно-поведінкова терапія (КПТ), яка охоплює роботу з думками, емоціями, відуттями, поведінкою та середовищем, у якому живе людина.
- Освіта. Навчання про причини і природу походження болю, а також про те, як можна доповнити лікування самодопомогою. Коли людина дізнається більше про синдром, вона краще розуміє, як з ним жити й лікуватись.
- Фізична активність. Людина поступово повертається до раціонального і поміркованого активного життя.
- Соціальна підтримка. Людина відновлює звʼязки з рідними, близькими людьми, друзями та колегами. Це позитивно впливає на зменшення тривожності і депресії.
- Раціональне використання медикаментів. Окрім анальгетиків, які застосовуються іноді, фахівці можуть призначити антидепресанти. Вони можуть допомогти, оскільки впливають на якість сну та загальне самопочуття. Також деякі антидепресанти блокують біль через те, що системи настрою та болю в організмі частково перетинаються. Проте вплив саме цих препаратів на лікування хронічного болю все ще не достатньо досліджений.
Як підтримати близьку людину з хронічним болем
Дослідження вказують, що підтримка близьких і сімʼї позитивно впливає на лікування хронічного больвого синдрому — людина менше відчуває біль і охочіше інтегрується в буденне життя. Ба більше, така підтримка знижує ризик розвитку депресії.
Якщо ваша близька людина живе з хронічним болем, ваша підтримка може зіграти одну з ключових ролей у її відновленні. Ось як ви можете допомогти людині з хронічним болем:
- Не намагайтеся піддати сумніву біль людини фразами на кшталт: «Ти ж рухаєшся, значить не все так погано», «Тобі треба менше про це думати». Натомість визнайте біль людини як реальний: «Я вірю, що тобі боляче», «Я не маю сумнівів, що це реально».
- Запитуйте, чи потрібна ваша допомога та чим ви можете бути корисними. Наприклад: «Тобі допомогти чи просто побути поруч?».
- Намагайтеся не опікати близьку людину понад міру. Натомість пропонуйте активності, які можна робити разом: «Що ми можемо сьогодні зробити разом?».
Якщо ви або ваша близька людина живе з хронічним больовим синдромом, який супроводжується порушенням сну, пригніченим настроєм або тривожністю, — зверніться до фахівців: сімейних лікарів або психіатрів. Ви отримаєте необхідну підтримку і зможете випрацьовувати стратегію подолання синдрому і врешті покращити якість свого життя та життя важливої для вас людини.
FAQ
Іноді психіатри прописують антидепресанти від хронічного болю, оскільки деякі з них впливають на системи передавання нервових імпульсів у головному та спинному мозку, які відповідають за сприйняття болю. Також ці ліки впливають на якість сну та загальне самопочуття людини.
Психотерапія, зокрема КПТ, є доказовим способом лікування хронічного больового синдрому (як немедикаментозна частина). Вона працює з думками, емоціями, відуттями, поведінкою та середовищем, у якому живе людина.
Міжнародна класифікація хвороб визначає біль, який триває більше трьох місяців, як хронічний.
Людина, яка живе з хронічним болем, має труднощі з підтримкою соціальних звʼязків, знижений рівень фізичної активності та стає більш схильною до депресії та тривожних розладів.
Використані джерела
- World Health Organization (WHO). International Classification of Diseases 11th Revision (ICD-11).
- International Association on the Study of Pain (IASP), Advocacy. Definitions of Chronic Pain Syndromes.
- Fear-Avoidance Model of Chronic Pain: The Next Generation — Geert Crombez та інші
- WHO guideline for non-surgical management of chronic primary low back pain in adults in primary and community care settings
- The Need for a New Medical Model: A Challenge for Biomedicine — George L. Engel
- Most antidepressants prescribed for chronic pain lack reliable evidence of efficacy or safety, scientists warn
- Prevalence of Depression and Anxiety Among Adults With Chronic Pain: A Systematic Review and Meta-Analysis — Rachel V. Aaron та інші
- Navigating the biopsychosocial landscape: A systematic review on the association between social support and chronic pain — Carlo Matej Rinaudo та інші
- «Впоратись із хронічним болем» — Анна Собова
