04 Серпня 2025

Травматичний досвід: чому його не варто ні боятися, ні романтизувати

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}

Зміст

Що відбувається з людиною, коли вона переживає травматичний досвід
Як шкодить романтизація болю і травми
Чому ПТСР — не єдина реакція на посттравматичний досвід і що таке посттравматичне зростання
Чим відрізняється посттравматичне зростання від уявлень про нього
Як виглядає турботливе ставлення до себе та інших після травми

Що відбувається з людиною, коли вона переживає травматичний досвід

Травматична подія може вразити нашу психіку. Механізм травми складається з фізіологічної реакції на стрес (викид гормонів) та психологічних реакцій (безпорадність, втрата відчуття контролю, страх, розгубленість, гнів). Хтось впадає у ступор, хтось заперечує реальність, хтось у відчаї повторює «як це могло статися?». Усі люди стикаються з травмами, але кожен і кожна проживає етап відновлення по-своєму.

Психологічна травма з’являється тоді, коли в людини недостатньо ресурсів впоратись із негативним впливом події. Війна, обстріли, втрата дому, поранення чи загибель близьких, втрата сенсів попереднього життя, невизначеність — усі ці події можуть травмувати. Окрім того, часто людину травмують насильство, фізичні ушкодження, тривалі виснажливі хвороби, розставання з партнером чи партнеркою, втрата роботи чи джерела прибутку.
Є чотири види психологічних травм:

Гостра. Виникає внаслідок стресу від раптової події: автотроща, сексуальне чи фізичне насильство, раптова смерть близької людини.
Хронічна. Це наслідок постійного перебування в стресових умовах. Це і домашнє насильство, і булінг, і прояви жорстокості.
Комплексна. Виникає, коли людина проживає стресові події одна за одною, болючі досвіди перетинаються і нашаровуються. Досвід війни також може викликати комплексну травму.
Вторинна, або травма свідка. Трапляється у тих, хто стикається зі стражданнями інших людей.

Окремої уваги заслуговують травматичні досвіди дитинства — небезпечні умови в сім’ї, булінг з боку однолітків, розлучення чи смерть батьків. Вплив дитячих травм часто тривалий і накопичувальний. Саме такі досвіди часто є основою комплексної травми.

Після травми може виникнути безліч емоційних наслідків:

Нервування, відчуття безпомічності, постійного страху.
Шок, оніміння, неможливість відчувати любов і радість.
Дратівливість, спалахи гніву.
Здатність легко засмучуватись або тривожитись.
Самозвинувачення або негативне бачення світу й своєї ролі в ньому.
Втрата довіри до інших, сварки, спроби все контролювати та надмірна пильність.
Замикання в собі, відчуття покинутості.
Відсутність бажання близькості.
Думки та спогади, що засмучують і від яких складно дистанціюватись.
Проблеми на роботі або навчанні.
Уникання людей, місць і речей, що пов’язані з травматичною подією.
Відсторонення від інших, відсутність потреби чи поклику турбуватися про близьких.
Нездатність концентруватись або ухвалювати рішення.
Надмірна реакція страху на випадкові звуки.

Травма може відчуватись і фізично. Людина може мати проблеми з харчуванням і травленням, не мати апетиту або навпаки — їсти надміру. Проблеми зі сном, втома, швидке поверхневе дихання, посмикування, пришвидшене серцебиття, пітливість — це теж фізичні прояви реакції на травму. Думки чи спогади про травматичну подію можуть супроводжуватись головними болями. Хронічні захворювання можуть загострюватись.

Людині після травми може бути складно займатись побутом, фізичними вправами, дотримуватися правил безпечного сексу, доглядати й турбуватися про себе. Вона може надміру курити, вживати алкоголь або наркотики.

Одні люди після травми можуть стикнутися з ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), розладом адаптації, гострим стресовим розладом та іншими наслідками для психічного здоров’я. Дехто зрештою проживає посттравматичне зростання — позитивні зміни в житті, що відбуваються за деякий час після пережитої травматичної події. Реакції організму на стрес залежать від багатьох факторів.

Як шкодить романтизація болю і травми

Популярна фраза Ніцше «Те, що мене не вбиває, робить мене сильнішим» іноді змушує людей ідеалізувати страждання. Нібито лиш той, хто пройшов крізь воду і вогонь, має право на справжнє щастя. А люди, які не зазнали невдач, не можуть відчути успіх сповна. Однак у цих уявленнях немає нічого корисного.

Щастя дійсно може даватися важкою працею і приходити після найтемніших часів. Але може бути випадковим, спонтанним, легко здобутим. Можливо, автори упереджень про те, що хороші часи треба «вистраждати», заспокоювали себе цим, щоби вірити, що після страждань обов’язково настане полегшення. Так працює магічне мислення.

Однак ані щастя, ані страждання — не лінійні. Немає доказів, що після тривалих випробувань людина обов’язково знайде полегшення, так само як і підтверджень тому, що радіти треба в міру, адже можна наврочити й накликати біду. Романтизація травми й ідеалізація людей, які пережили травматичний досвід, шкодить як тим, хто переживає цей досвід, так і тим, хто їх оточує.

Як може проявлятись романтизація травми:

Упередження про те, що травматичні події вивищують людину, роблять сильнішою і кращою. Насправді ж нещастя просто стаються, і кожна людина може реагувати на них по-своєму.
Ідея про травму як невіддільну частину життя. Дійсно, люди так чи інакше переживають травматичний досвід, але не всі в однакових умовах і кількості. Когось могли булити в школі — й ця людина ще довго намагається впоратися з наслідками. Хтось інший мав приємне дитинство, тому не має приводів шукати дитячі травми на рівному місці. Однак якщо поведінка батьків, однокласників, вчителів чи родичів була неприйнятною, якщо вам боляче згадувати ті часи, якщо над вами вчиняли насильство — зверніться по допомогу до фахівця з психічного здоров’я. З наслідками дитячих травм можна впоратись.
Зневажливе ставлення до тих, хто не пережив кризові події, або ж пережив «несерйозні». Це, наприклад, ставлення від людей, що тікали від війни, до тих, хто народився і все життя прожив у мирному місті. Або ж українці, які проживають обстріли, можуть зневажати тих, хто зараз за кордоном. Таке ставлення зазвичай базується на узагальненні й розподілі людей на уявних «ми» (що страждали) й «вони» (що живуть легко й радісно). Дійсно, досвіди тих, хто пережив травматичні події, й тих, хто від них вберігся — різняться. Проте кожна людина має власну боротьбу. Щоб навчитися емпатувати, важливо розвивати самоспівчуття й розуміти, що травми війни й серйозні потрясіння — не те, що має статися з кожним і кожною. Цього взагалі не має ставатися.
Впевненість у тому, що травма — обов’язкова умова для щастя. Дійсно, після важких періодів щастя може відчуватись по-особливому гостро. Але може бути й так, що людина взагалі не здатна радіти після травми. Натомість хороші часи, що настали без попередніх страждань і передумов, можуть не цінуватися. Але в чергуванні подій у житті немає визначеності, тож не варто пов’язувати травму зі щастям.

Під час війни ми проживаємо комплексну травму, події змінюють одна одну, обстріли відбуваються знову й знову, близькі служать, люди втрачають дім і рідних. У цих умовах важливо підтримувати власну психіку, не вимагати від себе швидкого відновлення і пам’ятати, що кожна людина має власний запас ресурсів, обмеження і досвіду, який допоможе їй впоратись. Водночас психологи й психотерапевти, а в разі потреби й медикаментозна терапія, призначена психіатрами, може допомогти впоратись із повторюваною травмою та акумулювати ресурси, потрібні для життя.

Чому ПТСР — не єдина реакція на посттравматичний досвід і що таке посттравматичне зростання

Наслідком травми може бути посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), однак він може проявитися лише у 20% людей. Решта ж тих, хто пережили травматичні події, можуть проживати депресію, загострення або появу інших розладів психічного здоров’я, водночас деякі з них — посттравматичне зростання. Травма руйнує наш світогляд, а посттравматичне зростання є процесом відновлення.

Як може проявлятися зростання після травми:

Стосунки покращуються, людина починає більше цінувати друзів і родину, співчувати іншим, прагнути до близькості й глибини у взаєминах.
Людина змінює ставлення до себе, розвиває вдячність і самоспівчуття, приймає свої вразливості й обмеження.
Відбуваються зміни в життєвій філософії. Людина переосмислює цінності й важливість різних подій у своєму житті, наприклад, навчається жити сьогоденням і не прив’язуватись до матеріальних цінностей або навпаки.

як проявляється посттравматичне зростання

Посттравматичне зростання не суперечить стресу після травми, адже воно не з’являється одразу після стресової події. А до того, як його пережити, людина все одно відчує на собі наслідки травми. У дослідженні, що мало велику вибірку (понад 1500 людей, які пережили теракт в США 11 вересня 2001 року), вчені дійшли висновку: що більший посттравматичний стрес люди пережили, то вищим було посттравматичне зростання у тих, хто до нього дійшов.

Що менший вплив травматичного досвіду на людину, то менше особистісної структури пошкоджено і потребує відновлення. Тому й зростання буде відповідне. Оцінка впливу травми на кожну конкретну людину — суб’єктивна, адже проживаючи однакові стресові умови, двоє різних людей можуть травмуватись по-різному. Одна — не матиме тяжких наслідків, як і стрибку зростання. Інша може стикнутись зі значними труднощами, але й зростання буде більш комплексним. Однак високий рівень посттравматичного стресу може означати, що здатність справлятися з труднощами та працювати над своїм досвідом — ускладнюється.

Чим відрізняється посттравматичне зростання від уявлень про нього

Посттравматичне зростання часто уявляють як процес, що робить людину кращою. Це уявлення може створювати тиск на тих, хто пережив травму. І хоч Ніцше у XIX столітті й натякав на посттравматичне зростання, у сучасній психології це поняття вивели в середині 1990-х років. Річард Тедескі, один з авторів ідеї, сказав, що в посттравматичному зростанні «люди розвивають нове розуміння себе самих, світу, в якому вони живуть, того, як спиратись на інших, власне уявлення майбутнього та краще розуміння, як жити своє життя».

Іноді посттравматичне зростання плутають із резильєнтністю, тобто здатністю людини відновлюватись після травматичних подій завдяки гнучкості й толерантності до невизначеності. Однак це не синоніми. Людина, що має високу резильєнтність, більш ймовірно не стикнеться з потужними наслідками травми й не матиме необхідності вибудовувати себе наново.

Щоб визначити, чи переживає людина посттравматичне зростання, психологи пропонують різні шкали самооцінки. Одна з них, авторства Тедескі і його колеги та співавтора Лоуренса Келхона, базується на таких індикаторах:

сприйняття життя;
стосунки з іншими;
нові можливості;
особиста сила;
духовні зміни.

Тедескі вважає, що на посттравматичне зростання можуть вплинути декілька факторів . Більш екстравертні й відкриті до змін люди мають більше шансів на зростання після травми. Також жінки більш схильні до зростання, ніж чоловіки. Водночас схильність до посттравматичного зростання може бути обумовлена й генетично. Огляд інших наукових праць також показує, що оптимізм, соціальна підтримка, духовність, прийняття, здатність до переоцінки цінностей, пошук підтримки та звертання до релігійних практик тісно пов’язані з посттравматичним зростанням.

Однак наслідки впливу травми на психічне здоров’я (використовують також термін «ментальне здоров’я», однак це англіцизм, який не варто вживати, в українській мові «ментальне» — означає те, що пов’язане з розумовими здібностями) можуть бути тривалими й вагомими, тож не варто шукати ознаки посттравматичного зростання або примушувати себе боротись попри все. Якщо після травматичних подій ви довго не відчуваєте полегшення, друзі й знайомі не допомагають, а також всі відомі вам способи заспокоєння не працюють, важливо звертатись до психолога чи психотерапевта, щоби знайти свій шлях зцілення. Нездатність до швидкої адаптації та переоцінки цінностей не означає, що у вас відсутня внутрішня сила. Кожен і кожна з нас справляється з травмою і горюванням за втраченим так, як може, і має право на будь-яку реакцію.

Шкідливі уявлення про посттравматичне зростання

Який вигляд має турботливе ставлення до себе та інших після травми

Людині, що проживає травматичні події, потрібна підтримка й прийняття. Після стресу через серйозну кризову ситуацію — обстріл, автотроща, раптова звістка про загибель близьких або хворобу — може знадобитись перша психологічна допомога (ППД), яка надається у першу добу після події. Бути напохваті, не засуджувати, ставитись із повагою, не тиснути й бути поруч — основні правила ППД.

Коли перші реакції на травматичну подію минають, залежно від глибини ситуації, наступає етап горювання. Горе — це не лише фізична втрата дому чи близьких, а й емоційна травма: людина може горювати за минулим і сенсами, яких вже немає. Щоби підтримати того, хто проживає горе, варто спиратися на схожі принципи, як і під час надання ППД — не засуджувати, підтримувати й щиро емпатувати. Знайдіть можливість надати допомогу фізично чи інформаційно, побудьте поруч, не порівнюйте й не применшуйте втрату людини.

Етапи після травми можуть бути індивідуальними, а зрештою людина може інтегрувати отриманий досвід у власне життя, адаптуватись до нього й пережити посттравматичне зростання. Однак може і навпаки — відчути ознаки депресії, посттравматичного стресового розладу й інших розладів психічного здоров’я. Якщо ви помічаєте в себе чи близьких ознаки ПТСР або інших розладів, варто звернутися по допомогу до психолога чи психотерапевта, а також до психіатра.

Якщо ж травматична подія сталась у вашому житті, важливо ставитись до себе так само турботливо, як до близької людини. Будь-яка втрата може відчуватись вагомо, тож не варто порівнювати себе з іншими. Якщо людина втратила дім, а ви — роботу, ця різниця може бути відчутною, однак ваш досвід — лише ваш. Не дозволяйте собі знецінювати власні почуття, казати собі, що ви впораєтесь і втримаєтесь, якщо триматися вже немає за що. Посприяти зціленню допоможе самоспівчуття замість самокритики, турбота про себе й люди поруч, що підтримають вас.

FAQ

Чи обов’язково зростати після травми?

Посттравматичне зростання — це лише одна з можливих траєкторій після травми. Людина може не змінюватись і не ставати сильнішою після травматичного досвіду.

Що означає романтизація травми?

Уявлення про біль як про щось цінне й необхідне для розвитку — шкідливе. Страждання не є чеснотою або умовою для щастя, а травми даються нам не для того, щоб змінюватися і ставати кращими. Негативні події просто стаються, й не варто романтизувати їхній вплив.

Чи нормально не справлятись після травматичних подій?

Людина в горюванні й після травми може відчувати великий спектр емоцій і не мусить одразу відновлюватись. Іноді відновлення займає тривалий час і потребує допомоги фахівців. Якщо ви не справляєтесь, це не означає, що ви гірші чи слабші за інших.

Використані джерела

Автор

Олена Алчанова

Комунікаційна менеджерка ГО "Жінки в медіа". Ex-редакторка DIVOCHE.MEDIA та "Твій сімейний лікар"; головна редакторка курсу "Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни".

Переглянути усі статті

поділитися в соцмережах

facebook

twitter

коп. посил.