Шукаю допомогу
30 Квітня 2025
Час прожити горе: чому ми відчуваємо смуток і що робити, якщо цей стан не минає
втрата
Зміст
- Що таке смуток та звідки він з‘являється
- Що таке горе?
- Що можна вважати втратою
- Стадії горя. Чи дійсно вони існують
- Скільки часу потрібно на горювання
- Як подолати смуток
- Як підтримати людину, що горює
Що таке смуток та звідки він з‘являється?
Коли завершується певний період нашого життя, коли йде хтось, кого ми любили, коли згадуємо «старі добрі часи», ми відчуваємо смуток. Смуток — це комплексне почуття, воно може містити й сум, і злість, проявлятися сльозами, відчуттям порожнечі та безнадії, гнівом і дратівливістю.
Смуток та меланхолія є частиною процесу горювання — через ці почуття ми проходимо, коли втрачаємо когось важливого або щось важливе. Однак, якщо горе й смуток — це стани, який проживає людина після втрати, то горювання — це тривалий процес. Поруч зі смутком — ностальгія — туга за старими часами, відчуваючи яку людина часто ідеалізує минуле життя. Люди можуть ностальгувати як за тим, що вони переживали особисто, так і за часами, про які знають лише з історії.
Сильні емоції здатні дезорієнтувати людину. Люди під час горювання іноді втрачають здатність працювати, виконувати звичні домашні справи, можуть губити соціальні зв‘язки. Проживаючи горе, головне — не опиратися йому та не боротися з цими почуттями. Лише так можна пережити важкі часи, після яких настане полегшення.
Що таке горе?
Ми переживаємо горе, як реакцію на втрату. Деякі з цих втрат більш помітні людям довкола, а деякі — невидимі, проте сум після них теж важливий і значущий.
Горе — це любов, яку не вдалося висловити. Це почуття настільки ж глибоке й всеохопне, однак ми переживаємо горе, коли йдеться про людей і речі, яких вже ніколи не буде поруч із нами, та про часи й події, які ніколи не повторяться. Смуток і туга приходять після втрати — це закономірні наслідки, якщо втрачене було для нас важливим.
Горюючи, люди можуть несвідомо блокувати почуття, удавати, що все гаразд, або ж навпаки — занурюватись у горювання, не помічаючи нічого довкола. На те, як ми горюємо, впливають і культурні, й сімейні особливості, і те, чи визнає нашу втрату суспільство й близькі — деякі втрати більш очевидні для оточуючих, а деякі лишаються непроговореними.
Що можна вважати втратою
В часи повномасштабної війни ми стикаємося з втратами частіше, ніж у мирні. Українці втрачають близьких — військових і цивільних, дім, попереднє життя, надію, безпеку — ці події змінюють нас й приводять до горювання. Тоді як у мирному житті ми зазвичай маємо час для проживання цих емоцій та нормалізації наших почуттів, у воєнні переживання горя та втрати декого з нас може супроводжувати майже безперервно. Особливо це стосується людей, чиї близькі воюють, тих, хто був змушений декілька разів змінювати місце проживання, волонтерів, які здебільшого тримають контакт з військовими й дізнаються про загибель цілих підрозділів, і військових, які втрачають побратимів і посестер.
Люди, що мінімально дотичні до подій на фронті та живуть далеко від прифронтових територій все одно проживатимуть втрату — ілюзій, безпеки, минулого життя. Водночас ми все ще стикаємось і з цивільними втратами, подіями, які викликають в нас глибокі переживання. Великих і малих втрат немає, всі вони важливі й не варто їх знецінювати.
Цей перелік втрат — розширений, але не вичерпний. Лише ви визначаєте, наскільки важливим для вас було те, що ви втратили:
- Смерть близької або знайомої людини.
- Смерть домашнього улюбленця.
- Розставання з коханою людиною.
- Розрив дружніх стосунків.
- Втрата вагітності на будь-якому етапі.
- Втрата дому — руйнування, вимушений переїзд через бойові дії або окупацію території.
- Втрата батьківського дому, місця, де ви виросли — не лише через руйнування, а й через продаж.
- Втрата майна — руйнування, крадіжка.
- Втрата здоров‘я.
- Втрата роботи та вихід на пенсію.
- Втрата фінансової стабільності.
- Втрата відчуття безпеки після травми.
- Серйозна хвороба близької людини.
- Психічні розлади близьких, які несуть за собою втрату ідентичності — деменція, хвороба Альцгеймера — ця втрата називається невизначеною.
- Близькі у полоні чи зниклі безвісти — ще одна невизначена втрата. У цьому випадку близькі не мають жодної інформації про людину, це ускладнює проживання горя. Без фізичного доказу смерті ця втрата для сім‘ї зниклої людини не має кінця.
- Втрата ідентичності у зв‘язку зі зміною мови спілкування, культурних особливостей, місця проживання.
- Втрата колишнього життя.
- Втрата мрії, що вже не здійсниться через зовнішні обставини.
Деякі з цих втрат — визнані й значущі, на думку суспільства. А інші — можуть знецінюватись чи засуджуватись. Однак всі ці події несуть за собою переживання горя та втрати.
Стадії горя. Чи дійсно вони існують?
У 1958 році швейцарська психіатриня Елізабет Кюблер-Росс назвала основні стадії переживання горя. Психологія горя, на думку Елізабет, працює за схемою: заперечення — злість — торги — депресія — прийняття. З того часу ця схема популяризується й цитується психологами, транслюється в кіно й літературі. Та чи дійсно ці стадії проживає кожна людина, що горює?
У своїй книзі «Про смерть і вмирання» психіатриня детально описала кожну з цих п‘яти стадій, які людина може проживати після того, як їй діагностують важку хворобу:
- Заперечення — в цей момент людина в шоковому стані, вона ніби думає: «це не могло статися зі мною».
- Гнів — злість на ситуацію, обставини, Бога. «Чому саме я?»
- Торги — з хворобою та зі смертю. Спроба відстрочити смерть «хорошою поведінкою».
- Депресія — підготовка до смерті.
- Прийняття — «останній відпочинок перед довгою дорогою».
Однак, авторка ідеї про п‘ять стадій проживання горя, а точніше — стадій проживання реакції на звістку про смерть, що наближається — ніколи не наполягала на п‘яти конкретних етапах. Ба більше, вона нічого не казала про проживання кожної зі стадій в визначеному порядку.
Людина може проходити чи не проходити через ці п‘ять стадій, крім того, переживати ці стадії в різній послідовності, і навіть повертатися до деяких з них.
Модель Елізабет Кюблер-Росс стала розтиражованою, однак, тоді як деяким людям ці етапи проживання важких подій дійсно підходять, інші можуть відчувати, що горюють неправильно. Дослідження 2007 року, в якому опитували людей, що втратили близьких, показало — найчастіше вони відчували прийняття.
Попри намагання дослідників категоризувати людей, які проходять через горювання, та визначити, як пережити горе втрати, кожен і кожна з нас ці емоції проживає по-різному. Хтось може частіше відчувати злість, а хтось — занурюватись у жалобу. Натомість деякі люди після втрати близьких можуть відчувати полегшення — це стосується тих, чиї партнери були схильні до аб’юзу, або ж родичів невиліковно хворих людей, які померли після переживання тривалого й сильного болю.
Скільки часу потрібно на горювання?
Визначеного часу, який людина може витратити на проживання горя — немає. Переживання горя та втрати — процес не лінійний, хоча з часом в процесі горювання може ставати легше, сильні відчуття смутку та болю можуть повертатися знову і знову. Душевні переживання можуть посилюватися в день народження та день смерті близької людини, в певних обставинах, які нагадують вам про втрачене. Меланхолія може заскочити під час перегляду фільму або старих фотографій, випадкової пісні, яка нагадає про минуле, або запахів, що переносять в щасливі миті.
В моменті, коли ми стикаємось з втратою, ми ніби наповнюємося нею. Смерть, розставання, переїзд, втрата дому — все це стає більшою частиною нас, ми ідентифікуємо себе з втратою, набуваємо статусу вдови чи вдівця, переселенця, людини, що не має дому. З часом ця втрата не стає меншою, однак люди, події, рутина, нові зв’язки здатні робити нас більшими за втрату. Мозок вчиться, формуються нові нейронні зв‘язки, й людина більше не ідентифікує себе лише як таку, що зазнала втрати. Однак цей процес потребує часу і внутрішніх сил.
Психологи визначають горювання понад пів року — як стійкий розлад горювання. Цей стан можна визначити, якщо:
- Людина постійно орієнтується на померлого.
- Має нав‘язливі думки про смерть.
- Має сильні сумніви щодо майбутнього і себе в ньому.
- Відчуває, що життя вже не має сенсу.
Відмінність розладу горювання від горювання в тому, що емоції з часом лише погіршуються, людина заглиблюється в них і більше не може жити звичайне життя. Така людина не може знайти шлях до відновлення й продовжує концентруватися на втраті. У такому випадку варто звернутись до фахівця з психічного здоров‘я. Задача психолога чи психотерапевта — запідозрити розлад і перескерувати до психіатра, а також підібрати схему психотерапії, яка допоможе пережити цей етап та впоратися з емоціями.
Як подолати смуток
Подекуди, стикаючись із втратою, ми можемо відчувати, ніби життя скінчилося. Туга, сум, смуток за померлим — переживання можуть бути всеохопними. Важливо давати волю будь-яким емоціям і пам‘ятати, що всі вони доречні у цій ситуації. Просіть підтримки у близьких й орієнтуйтесь на тих людей, які дійсно можуть вас підтримати так, як потрібно вам.
- Говоріть про свою втрату з тими, хто вас любить. Говоріть про те, як ви ставилися до померлого, як вам боляче через відсутність дому, про сум за колишньою роботою. Дайте місце своїм почуттям і звертайтесь до тих, хто вас чує.
- Поясніть собі, що ваша втрата — важлива. Вас можуть засуджувати за нібито надмірне горювання, особливо якщо ви втратили домашню тварину, або вас звільнили з роботи — суспільство схильне недооцінювати ці втрати. Жінки, що втратили вагітність, часто бояться говорити про свої почуття. Іноді вони відчувають провину, однак важливо пояснити насамперед собі, що ваша втрата має значення, й що ви не винні у тому, що сталось.
- Приймайте всі свої почуття. Ви можете злитися на людину, що загинула, бо вона в цей момент опинилась в небезпеці. Однак, ця злість не скасовує вашої любові. Ви можете відчувати зневіру, якщо втратили роботу. Люди, що покинули дім через бойові дії або окупацію, можуть відчувати провину. Всі ці відчуття є нормальними під час горювання, їм треба дати час та місце.
- Добре, якщо ви зможете розділити переживання з близькими, однодумцями, розповісти про це психологу, або ж записати думки у щоденник. Для людей, які втратили близьких, існують групи підтримки. Такі ж групи можуть знайти й батьки, чия дитина померла до чи після народження. Групи у форматі «рівний-рівному» формуються з людей, які переживали схожу втрату й підтримують одне одного. Крім того, допомогу можна отримати в межах психотерапевтичних груп, ведучими яких є психотерапевти.
- Якщо ви переживаєте невизначену втрату (ваші близькі поруч, але їхня ідентичність змінена, до прикладу, внаслідок хвороби Альцгеймера; близькі зниклі безвісти), важливо об‘єднуватися з іншими родичами, з якими ви можете поділитись спогадами про близьку людину або приєднуватися до груп підтримки, які створені людьми, що переживають подібний досвід.
- Піклуйтесь про себе та людей поруч. Особливо, коли переживаєте спільну втрату. Дотримуйтеся рутини та ритуалів, спробуйте їсти більш корисну їжу, звертайтеся до лікаря за необхідності. Горювання може нашкодити нашому тілу, тож дбайте про нього, підтримуйте себе.
- Допомагайте іншим, якщо можете: спільне волонтерство, участь у благодійних заходах може підтримати вас, показати, що ви не самі у переживаннях, дати відчуття значущості. Батьки, що втратили дітей, часто знаходять себе у групах підтримки людей зі схожими втратами.
- Розповідайте про свої переживання публічно, якщо відчуваєте в собі сили. Текст або відео для соціальних мереж може впливати на інших, стати для них і для вас підтримкою.
- Пам‘ятайте тих, кого втратили, вшановуйте їх. Відвідування місця поховання, збори в сімейному колі, спільні поїздки в місця, які пов‘язані з людиною — всі ці ритуали здатні полегшити біль утрати. Кожна людина і родина може мати свої, зрозумілі лише для них ритуали. Загальнонаціональні втрати ми вшановуємо щоденною хвилиною мовчання о дев‘ятій ранку. Такі ритуали, як зупинка перед траурним кортежем, участь у похованні, відмічання річниць загибелі — спосіб не лише пережити горювання, а й віддати шану та зберегти колективну пам‘ять.
Як підтримати людину, що горює
Жоден з нас не мусить проходити важкі періоди на самоті. Проте бути поруч з людиною в горі може бути важко, іноді — нестерпно. В моменті втрати людина може проявлятися неочікувано навіть для близьких — завмирати, плакати, кричати, гніватися, винуватити інших і себе. Важливо дати людині прожити всі емоції, бути поруч, дати їй свободу дій, водночас стежити, щоби вона собі не нашкодила.
Коли близька людина стикається зі смертю, ви можете запропонувати фізичну допомогу — оформити документи, організувати похорон, якщо це доречно. Якщо в людини є неповнолітні діти, запропонуйте побути з ними, поки вона залагодить питання поховання. Можна запропонувати також допомогу з простими побутовими речами.
Складніше бути поруч тривало, проживати горювання разом, поділяти почуття, допомагати впоратися з емоціями. В жодному разі не кажіть щось на кшталт: «заспокойся», «не плач», «скільки можна вже страждати». Не намагайтеся підбадьорити й відвернути увагу людини, якщо вона про це не просить. Спробуйте спитати: «Що я можу зробити для тебе?», «Як я можу тебе підтримати зараз?». Якщо людина не може визначитись, пропонуйте варіанти: обійми, розмова, мовчання, спогади, спільний відпочинок, робота по дому.
Не тисніть і не підганяйте в почуттях того, хто горює. Кожен проходить горювання по-своєму. Не давайте марних обіцянок, не кажіть, що все буде як раніше, не наполягайте, щоби вдова «вже знайшла собі когось» — це щонайменше нетактовно. Натомість валідуйте почуття людини — кажіть, що все, що вона зараз переживає, — це нормально. Людина під час горювання найбільше потребує безпеки й прийняття, тож якщо можете, створіть для неї ці умови.
Особливо приділяйте увагу людині, чия втрата може бути непроговорена або стигматизована. Якщо це втрата майна, ми можемо чути: «Ще заробиш», або «Принаймні ти живий» — уникайте таких суджень, що знецінюють. Ми не знаємо, скільки часу людина заробляла на житло чи автівку та яких ресурсів доклала до цього. Тож для декого втрата майна може відчуватися як втрата значущої частини життя. Окрім того, втрата житла чи машини може вплинути на фінансовий стан, безпеку, можливість бути автономними, пересуватися, працювати.
Втраті домашньої тварини також може приділятись недостатньо уваги. Для кожного, хто втратив домашнього улюбленця, це були набагато більше, ніж «це ж просто кіт» або «просто пес». Скажіть, що ви знаєте, наскільки важливою для людини була ця тварина, запропонуйте разом подивитися відео чи фото, замовте пам‘ятну дошку на місце поховання. В жодному разі не пропонуйте одразу ж завести нову домашню тварину та не кепкуйте над смертю улюбленця або процесом горювання.
Переживання горя та втрати — індивідуальний процес. У будь-якій підтримці важлива щира емпатія — розуміння почуттів іншого та їх розділення. Емпатія — це навичка, що розвивається з часом, коли ми вчимося розуміти свої й чужі емоції, терпляче ставимося до сліз і прагнемо поділяти радість. Якщо ваших ресурсів недостатньо, ви завжди можете визначити, скільки часу і сил ви можете виділити, щоби побути поруч з людиною у горюванні. Щире співчуття можна висловити за одну хвилину, так само як і пораду: «досить вже плакати», що знецінює почуття людини. Однак, саме співчуття, а не знецінення, здатне підтримати людину у горюванні.
Використані джерела
- How should you grieve?
- Elisabeth Kübler-Ross: The rise and fall of the five stages of grief
- An Empirical Examination of the Stage Theory of Grief
- Speaking of Psychology: How grieving changes the brain, with Mary-Frances O’Connor, PhD
- The hidden grief of miscarriage
- Grief: Coping with the loss of your loved one
