Історії життя із розладами психічного здоров'я
20 Квітня 2026
«Шукайте безпечних людей і спирайтеся на них». Історія амбасадорки Олександри
психічне здоров’ясамодопомогасамосприйняттяамбасадори психічного здоров’я
Олександра Чайка — психоактивістка, амбасадорка психічного здоровʼя проєкту «Психічне здоровʼя для України»,ведуча груп підтримки «Рівний-рівному» для людей зі схожим досвідом.
Олександра живе з шизоафективним і межовим розладом особистості та анорексією.
У цій розмові дівчина розповіла про непростий шлях діагностики розладів, способи покращення психічного стану і важливість підтримки оточення.
«Насамперед я людина, а вже потім пацієнтка»
Мене звати Олександра, мені 27 років і насамперед я людина. Людина, яка любить читати книжки (зараз нарешті збираю власну бібліотеку, щоб було що «заповісти дітям»), трошки фотографує і є турботливою мамою врятованої з «чорного розплідника» собачки. Хоча через труднощі з концентрацією уваги та пам’яттю після коми у мене не склалося з навчанням, я вважаю себе «колишньою майбутньою вченою».
Водночас я маю те, що називаю «тріо»: межовий розлад особистості (МРО), шизоафективний розлад (ШАР) та анорексію. Крім того, з десяти років я живу з хронічним болем через проблеми з суглобами. Це теж сильно вплинуло на моє формування, адже біль не зникав упродовж майже 17 років.
«Люди не знають, що жити з розладами шизоспектру важко, кажуть, що галюцинації — це не так вже і страшно. Що допоможе? Психоедукація»
Багато хто не розрізняє шизофренію та шизоафективний розлад, але різниця між ними суттєва. Шизоафективний розлад (ШАР) — це, по суті, суміш шизофренії та біполярно-афективного розладу (БАР).
Для ШАР, окрім галюцинацій чи марення, притаманні депресивні та/чи маніакальні або гіпоманіакальні фази. У мене — змішаний тип (діагноз F25.2), тобто я схильна і до маній, і до депресій. Коли в мене депресивний епізод, деякі симптоми можуть не проявлятися. Але це дуже індивідуально.
«Якщо ви знаєте одну людину з шизофренією — ви знаєте лише одну людину з шизофренією»
Я довго не розуміла, що зі мною відбувається. Коли з’явилися перші прояви шизоафективного розладу, я думала: «Напевно, у мене просто недостатньо вітаміну D, куплю його з зарплати». Але потім почалося щось дивне: серйозні галюцинації, марення, абсолютно ірраціональна поведінка. Це був агресивний дебют шизоафективного розладу без лікування.
Встановлення діагнозу в Україні у 2020 році я називаю «серією катувань». Це були напружені стрес-тести, де мене навмисно доводили до істерики, щоби подивитися на реакцію. Я була вся заплакана, а психіатриня поводилася настільки неетично, що я навіть серветку від неї відмовилася брати.
Пізніше я дізналася, що мене діагностували застарілими методиками, які вже не використовуються в більшості країн світу. Діагноз я підтверджувала в Чехії. Там я відчула інше ставлення, мене сприймали як частину команди: зі мною радилися, обговорювали лікування, поважали мій досвід.
«Я не повинна мати медичну освіту, щоб лікуватись, але мені доводиться розбиратися в усьому самій»
Важливо розуміти, що розлади не виникають із вакууму. Мій МРО з’явився через дещо жахливе в моєму житті, коли мені було лише десять. У моїй родині було сексуальне та психологічне насилля. Пізніше стався ще один страшний інцидент: на мене напав з ножем чоловік, який до того ж був лікарем. Ці події стали спусковим гачком моїх розладів.
Я часто думаю про те, що якби цей жахливий досвід обійшов мене стороною, можливо, МРО ніколи б не дебютував так болісно. Саме тому я так переконана у важливості безпечного середовища.
Найстрашніший епізод мого розладу стався влітку 2020-го. Дорога до Праги через закриті внаслідок ковіду кордони зайняла 67 годин суцільного стресу, що спровокувало справжню манію. Я не їла, не спала, постійно ходила сходами туди-назад і була виснажена. Тоді я відчула розщеплення особистості. У моїх думках жило четверо. Три інші «я» намагалися мене вбити.
Знаєте, що мене тоді втримало? Нещасне кохання. Розбите серце — це майже завжди погано, але не тоді, коли воно рятує тобі життя, стаючи єдиним зв’язком із реальністю.
У 2023 році у мене була спроба самогубства. Кома, реанімація, штучна вентиляція легень. І саме тоді мені офіційно діагностували МРО. Хоча він був зі мною років 10 точно.
Я намагалася вчинити самогубство у стані, в якому поєдналися депресія і психотичний епізод. Після цього почався інший етап, коли я зрозуміла, що зі мною, і змогла лікуватися та жити далі. Здедільшого це стало можливо завдяки підтримці мами, а ще знадобився час для того, щоб відійти. Вже пів року як я повністю відновилася.
Зараз в мене потужна фармакологічна підтримка: два антипсихотики, два стабілізатори настрою та антидепресант. Поєднання ШАР та МРО — це постійна робота над стабільністю. В Україні з цим важко, бо держава сертифікує не всі важливі ліки, а пацієнтам доводиться багато вчитися та вивчати інформацію, щоб контролювати свій стан.
«Шукайте своїх безпечних людей і спирайтеся на них»
Нещодавно я стала ведучою групи підтримки «Рівний-рівному». У нас є залізне правило: ми обов’язково приймаємо ліки, прописані лікарем. Ти маєш право обирати свій шлях, але не маєш права дестабілізувати інших учасників групи. Ми — десятеро людей, які тримаються одне одного. Ми не просто ділимося симптомами, ми вчимося бути поруч.
У соціальному житті я оточила себе невеликою кількістю «якісних» людей. Це ті, хто може помітити, що мені стає гірше, ще до того, як я сама це усвідомлю та проговорю. Краще мати двох справжніх друзів, ніж натовп тих, хто засудить за першої ж кризи.
Також важливо слухати себе, бо інколи прогулянка наодинці може бути не менш корисна. А ще мені надзвичайо допомагає моя собачка. Під час психотичних епізодів вона може просто лягти на мене і вже краще стає.
Я хочу підкреслити: наявність психічного розладу — це не вирок для материнства чи соціального життя. Схильність до ШАР хоча й передається генами, але не на 100% означає, що дитина матиме цей розлад. Знизити ймовірність межового розладу дитини можна, якщо уникати насилля в родині. Діагноз не перекреслює вашу здатність жити, любити та бути щасливими.
Кожен може підтримати людину з шизоафективним розладом. Не використовуйте слова «шизофренік» чи «шизофренічка». Не думайте, що галюцинації — це «бачити те, що не бачать інші». Це — важка хвороба, але з нею можна жити.
Ваше життя не закінчується, коли вам ставлять діагноз. Воно лише починається.
