Я представляю організацію чи громаду
Деінституціоналізація в сфері психічного здоров’я: підхід IDEA та ключові програми його реалізації
Наталія Гусак, PhD, MH4U project
Політика деінституціоналізації найчастіше обговорюється в контексті шести основних груп населення: дітей, людей похилого віку, людей з проблемами з психічного здоров’я, людей, що вчинили злочини, а також бездомних осіб. Деінституціоналізація – це процес (1) попередження необґрунтованого влаштування та утримання людей в закладах інституційного догляду; (2) пошук та розробка відповідних альтернатив у громаді щодо проживання, лікування, навчання, освіти та реабілітації людей, які не потребують обов’язкового влаштування в заклади інституційного догляду; (3) вдосконалення умов, догляду та лікування тих, хто потребує інституційного догляду (Mizrahi, T., Davis, L. E., & National Association of Social Workers, 2008, p.11).
На основі багаторічного досвіду роботи в сфері психічного здоров’я Бенедетто Сарачено з колегами сформували підхід “IDEA” та обґрунтували можливості його застосування на прикладі однієї психіатричної лікарні. В основу підходу “IDEA” покладено зміст процесу деінституціоналізації, ключові ідеї якого відображені в абревіатурі: I (increase) – збільшення послуг з догляду в громаді для тих, хто може залишити психіатричну лікарню; D (decrease) – зменшення кількості випадків влаштування людей в психіатричну лікарню та тривалості їх перебування; E (enhance) – підвищення якості послуг з догляду для людей, що перебувають в психіатричній лікарні; A (assess) – періодична оцінка процесу.
Ключові програми реалізації підходу “IDEA”: “improving STAY” (покращення перебування), “increasing OUT” (збільшення «виходу») та “stopping IN” (припинення влаштування).
Програма “improving STAY” (покращення перебування) стосується пацієнтів, які залишаються у психіатричній лікарні, й має на меті підвищення якості догляду, повагу до гідності пацієнтів та залучення їх до різних видів активності. До впровадження програми доцільно залучати майже увесь (близько 80%) наявний персонал психіатричної лікарні (переважно це психіатри), який має значний досвід роботи.
Програма “increasing OUT” (збільшення «виходу») розрахована на пацієнтів, які можуть проживати поза межами лікарні. Наприклад, пацієнти із залежністю, молоді люди, які не перебувають в кризову стані, пацієнти, які мають сім’ї або можуть проживати самостійно. Програму можуть впроваджувати близько 10 молодих фахівців (переважно це психологи, соціальні працівники), які нещодавно почали працювати у лікарні. Вони розроблятимуть гнучкі індивідуальні плани роботи з кожним пацієнтом, що залишає заклад, працюватимуть з їх сім’ями, шукатимуть можливості для працевлаштування своїх клієнтів та здобуття ними фінансової незалежності.
Програма “stopping IN” (припинення влаштування) передбачає розвиток послуг з психічного здоров’я в громаді й має на меті попередження влаштування людей до психіатричної лікарні. Для цього команда з 2-3 молодих «фахівців-дипломатів» здійснює колективне представництво інтересів людей з проблемами психічного здоров’я на різних рівнях: обговорює з керівництвом лікарень загального профілю потребу та можливості створення «психіатричних ліжок» для пацієнтів, які перебувають в гострих станах; з місцевою владою – потребу та процес розвитку альтернативних послуг в місцевій громаді; з місцевими надавачами послуг – необхідність розширення спектру послуг; з родичами – прояви захворювання, особливості догляду таких людей тощо. Реалізація програми також передбачає створення мобільних команд з психічного здоров’я в громадах, до складу яких може входити 2 психіатра, 2 психолога, 1 соціальний працівник, 1 медсестра (як це працює у провінції Ticino в Швейцарії).
Звісно, реалізація підходу “IDEA” та його ключових програм тісно пов’язана з викликами та бар’єрами, які вже кілька десятиліть обговорюються дослідниками, практиками, самими клієнтами та їхніми родичами в різних країнах світу (Ramon, 1985; Saraceno at al., 2007; Thornicroft et al., 2008; Knapp et al., 2011; Kritsotaki et al., 2016). Проте досвід роботи фахівців показує, що реалізація такого підходу у конкретній психіатричній лікарні можлива навіть силами наявного в закладі персоналу та в межах бюджету, передбаченого на його утримання.
Підготовлено за матеріалами курсу проф. Е. Албанезе та проф. Б. Сарачено «Дизайн, оцінка та впровадження політики, планів та інтервенцій в сфері психічного здоров’я», що викладався в Літній школі з політики, економіки та менеджменту в сфері громадського здоров’я, Лугано (Швейцарія), 2019 рік.
Список використаних джерел:
- Knapp, M., Beecham, J., McDaid, D., Matosevic, T. & Smith, M. (2011). The economic consequences of deinstitutionalisation of mental health services: Lessons from a systematic review of European experience. Heal. Soc. Care Community, 19, 113–125.
- Kritsotaki, D., Long, V., Smith, M. (Eds.) (2016). Deinstitutionalisation and AfterPost-War Psychiatry in the Western World. Mental Health in Historical Perspective
- Mizrahi, T., Davis, L. E., & National Association of Social Workers. (2008). Encyclopedia of social work, 20th edition. Washington, D.C: National Association of Social Workers.
- Ramon, S. (1985). Psychiatry in Britain: Meaning and Policy. Beckenham: Croom Helm.
- Saraceno, B., Ommeren, M.V., Batniji, R., Cohen, A., & Underhill, C. (2007). Barriers to improvement of mental health services in low-income and middle-income countries. The Lancet
- Thornicroft, G., & Tansella, M. (2008). Better Mental Health Care. Cambridge: Cambridge University Press.