Найважливіше про психічне здоров'я
Історії видужання та життя із розладами психічного здоров'я

«Жити з розладом і жити з кимось, хто живе з розладом, рівнозначно непросто», — історія Оксани. Програма Амбасадорів психічного здоров’я

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}

Оксана знає з власного досвіду як це – турбуватися про близьку людину, яка живе з психічним розладом. І як важливо в цьому процесі не забувати турбуватися і про себе. Своєю щирою історією Оксана ділиться з нами в межах Програми Амбасадорів психічного здоров’я, бо її досвід може стати опорою для будь-кого з нас.  

Хто з ваших близьких мав психічний розлад? Що це за розлад?

Я маю досвід життя з партнером, у процесі стосунків з яким в нього було діагностовано психічний розлад. На час, коли ми звернулись за допомогою, йому поставили діагноз біполярний розлад у фазі важкої депресії. Також супутнім розладом був межовий розлад особистості.

Чи можете ви розказати про те, як ви дізнались, що у вашої близької людини розлад? Що ви тоді відчули? Що робили?

Взагалі у мене психологічна освіта, тому вже на початку наших стосунків в мене почали з’являтись підозри, що щось не так, адже у нього була доволі нестандартна поведінка. З найбільш виразного – енергійність, яка, наприклад, виливалася у безперервну роботу протягом 15 годин. При цьому він міг бути доволі різким, агресивним і збудженим щодо якихось звичайних буденних речей. В той час мене це, звісно, насторожило, але я не думала, що це може бути пов’язаним з розладом. Я прийняла це як особливість його характеру.

Але ключовий момент відбувся два роки тому, коли в його житті стався величезний стрес, який був пов’язаний з його справою. І після цього в нього почалась фаза досить тяжкої депресії. Якийсь час ми також списували це на стрес, на те, що він переживає певні зміни у своєму житті, але з часом в нього з’явилися гострі нав’язливі суїцидальні думки та прояви на рівні фізичного самопочуття. Я почала наполягати на тому, щоби він звернувся за допомогою до спеціаліста, але він був проти. Чоловіки часто вважають, на жаль, що проблеми з психічним здоров’ям – це не проблеми. Він просто заперечував можливість наявності в нього якогось розладу.

Коли його стан вже став критичним, мені вдалося певними маніпуляціями та навіть обманом повести його до психіатра. В процесі консультацій лікар поставив йому діагноз «біполярний афективний розлад». А згодом до нього ще додався і межовий розлад особистості.

Як би дивно це не звучало, але після цього я відчула полегшення. Тепер його стан набув певного визначення й ми зрозуміли, що з цим насправді можна жити нормально, і знали, що для цього потрібно робити.

Які труднощі для стосунків та буденного життя цей розлад приніс?

Найважчою, певно, була наявність суїцидальних думок у мого партнера протягом довгого періоду. В якийсь момент мені вже здавалося, що ми живемо втрьох: я, він і смерть. І так само надзвичайно було складно зрозуміти, що є тригером для його стану. В якісь моменти він був у хорошому стані, мав настрій, а буквально через хвилину – все максимально змінювалося, бо стався якийсь тригер. Через це я жила у стані постійної бойової готовності.

Чи підтримували ви процес лікування вашої близької людини?

Ми регулярно ходили до психіатра, також мій партнер почав проходити когнітивно-поведінкову терапію, разом ми проходили тренінг з діалектичної поведінкової терапії.

Чи вплинула поточна ситуація з розладом близької людини і на ваш стан? Яким чином?

На фоні цих подій та пережитого стресу у мене розвинувся депресивний розлад. Також мене дуже сильно підвищився рівень тривожності та почалися проблеми зі сном. Власне, все це разом вплинуло на те, що я втратила роботу, яка була пов’язана з постійним спілкуванням з людьми. На той час я була не в ресурсі для цього.

Чи звертались ви по допомогу?

Я звернулася по допомогу до тієї ж лікарки, що консультувала і мого партнера, бо вона була в курсі нашої загальної історії. Лікарка діагностувала в мене важкий депресивний епізод, і я приймала антидепресанти близько року – буквально три місяці тому я закінчила їх приймати. Зараз я почуваюся значно краще, але все ж розлад поки дає про себе знати. Сказати, що я повністю відновилася я поки не можу. Тому я все ще проходжу курс психотерапії, який найближчим часом завершувати не планую.

Чи знали люди у вашому оточенні про розлад вашого партнера та ваш розлад? Як вони реагували? Що говорили?

Ми разом вирішили не приховувати від нашого оточення те, що з нами відбувалося. Ми сказали друзям, родичам, на роботі. Насправді, нам дуже пощастило з нашим оточенням – вони все сприйняли з розумінням та могли підтримати. Ми називали речі своїми іменами – називали діагноз, пояснювали можливі прояви та особливості. Нашому середовищу це дуже допомогло у спілкуванні з нами та розумінні стану.

Єдиним негативним проявом було ставлення не до самого розладу, а до медикаментозного лікування. Чомусь в нас дуже поширена думка про те, що такі ліки – це якісь небезпечні наркотичні речовини, які обов’язково викличуть залежність та зіпсують здоров’я. По собі я можу точно сказати, що я рада, що почала приймати препарат – саме він допоміг мені доволі швидко повернутися до життя.

Яким було ваше життя до розладу і як воно змінилося через нього? – і розлад близької людини і ваш особистий досвід

Важко сказати, що я пам’ятаю своє життя до розладу свого партнера і свого. Але мені здається, що є і певні позитивні прояви. Мій розлад допоміг мені бачити у своєму житті по-справжньому важливі речі, ставити правильні пріоритети та відрізати все зайве, що колись здавалося важливим. Тепер я розумію, що моє здоров’я та добробут – найважливіші.

Що б вам хотілося сказати іншим людям, які мають складнощі з психічним здоров’ям? І тим, хто підтримує людей, які переживають розлад?

Мабуть, головне – це прийняти розлад якомога швидше, якщо так склалася ситуація. Не потрібно намагатися його заперечувати, уникати, намагатися змінити людину чи себе. З цим потрібно навчитися жити. І тоді все стає інакшим – ти починаєш шукати виходи, адаптуєшся до життя, шукаєш правильне лікування. І життя повертається до норми.

Ще одна важлива річ – наш досвід показав, що ділитися цим зі своїм оточенням важливо. Ми часто боїмося зустрітися з негативом та нерозумінням, але насправді можна отримати величезну підтримку та допомогу. Так, може бути і негатив, ми від цього не застраховані, але любов і турбота близьких переважає.

І остання порада саме для людей, які дбають про когось, хто живе з розладом – не забувайте дбати і про себе. Жити з розладом і жити з кимось, хто живе з розладом, рівнозначно непросто. Читайте літературу, шукайте групи підтримки, проходьте особисту терапію та давайте собі шанси на помилки – всі ми люди, і це нормально.