Хочу дізнатися більше
19 Березня 2025
Вони для нас, а ми — для них: адаптація ветеранів на робочому місці
ветеранисоціальна адаптація
Зміст
- Якою має бути співпраця роботодавця з ветераном
- Правила та підходи адаптації ветеранів та ветеранок
- Інструменти реінтеграції ветеранів та ветеранок
- Як розробити програми адаптації ветеранів на робочих місцях
Якою має бути співпраця роботодавця з ветераном
Станом на грудень 2024 року в Україні було зареєстровано 1,2 мільйона ветеранів та ветеранок. До кінця війни ця цифра може сягати 5–6 мільйонів. Після звільнення зі служби військові повертаються до цивільних справ, зокрема — шукають нову роботу, або ж поновлюються на колишньому місці праці. Професійна адаптація ветеранів війни — задача роботодавця, і полягає вона не лише в тому, щоби надати робоче місце та зарплатню. Адаптація ветеранів має бути комплексна — це і робота з можливими стереотипами і упередженнями членів команди, і підготовка колективу, й облаштування зручного робочого місця та можливості працювати з дому, і висвітлення позиції компанії в медіа, і вшанування пам‘яті та підтримка сімей військових.
За результатами дослідження Українського ветеранського фонду «Образ ветерана» 64% населення та 81% ветеранів вважають, що відсутність роботи після повернення зі служби — дуже, або скоріше ймовірне явище. Перед ветеранами й ветеранками постає чимало викликів під час повернення до професійної діяльності у цивільному житті — йдеться у дослідженні актуальних потреб та бачення можливостей для кар’єрного і професійного зростання в Україні, що проводив Український ветеранський фонд у січні 2024 року.
Серед п’яти найпоширеніших перешкод працевлаштування:
- психічний стан здоров’я;
- недостатня або неконкурентна заробітна плата;
- фізичний стан здоров’я;
- відсутність вакансій за місцем проживання;
- брак знань та втрата навичок.
Щоби працевлаштування ветеранів було продуктивним — на користь і компанії, і співробітнику — варто розібратися, з якими проблемами стикаються ветерани війни, в якому психічному cтані перебувають люди, що повернулась із зони бойових дій, як організувати навчання ветеранів, чи потрібна їм перекваліфікація. Реінтеграція ветеранів — комплексний процес, а працевлаштування ветеранів війни — важлива його частина.
Правила та підходи адаптації ветеранів та ветеранок
Під час війни навіть цивільні люди переживають травматичні події. Хтось міг втратити дім, виїздити з окупації, в когось поранені, зникли безвісти або загинули родичі та близькі. Крім того, всі українці та українки під час повномасштабної війни живуть у стані стресу, переживають обстріли та, як наслідок — можуть отримати психічну травму.
Статус ветерана це не завжди ознака того, що людина має травму, водночас досвід військових — унікальний. Вони переживають більше потенційно травматичних ситуацій, аніж цивільні, часто наряду з фізичними ушкодженнями. Окрім того, у стані стресу організм мобілізує всі ресурси, сили йдуть на виживання, а на відпочинок немає часу та умов. Щойно людина потрапить в безпечне середовище, є вірогідність, що вона та її близькі почнуть помічати наслідки пережитої травми.
Травматичними можуть бути події, які впливають на людину фізично:
- втрата кінцівок, ураження тіла внаслідок бойових дій, зокрема легка черепно-мозкова травма та, як наслідок — посткомоційний синдром, який помилково називають «контузія»;
- наслідки операцій;
- фізичне та сексуальне насильство;
- перебування під завалами будинку;
- перебування в полоні, тортури.
А також психічно:
- переживання окупації та втрати дому;
- досвід перебування в полоні;
- переживання смерті близьких людей;
- загибель побратимів та посестер під час бойових дій;
- терористичні акти.
Це лиш невеликий список травматичних подій, що пов‘язані з війною. Людина, що отримала психічну травму, може переживати дуже різні емоції, наприклад, закриватись у собі, або ж навпаки — бути занадто відвертою, заперечувати наслідки травми, відчувати тривожність, злість, перебувати в депресії тощо. Варто пам‘ятати, що будь-яка людина може мати травматичний досвід, тож наші слова чи дії можуть негативно вплинути на неї та подекуди травмувати.
Ретравматизація ветеранів та ветеранок, як і будь-яких людей, що пережили травматичні події, може відбуватися через певні тригери — це може бути слово, певний рух, чи навіть обстановка в кабінеті. Важливо уникати раптових звуків, рухів чи спалахів, проте оминути всі тригери неможливо. Щоби повернення до мирного життя було простішим, варто уважно ставитися до реакції людини на слова, дії та інші подразники, давати їй простір та час для заспокоєння. При цьому важливо щиро зізнатись, що ви жодним чином не хотіли травмувати людину, підтримати та спитати, як ви можете покращити її стан просто зараз.
Ветерани й ветеранки можуть переживати через тривалу перерву в кар‘єрі, боятися, що втратили навички, а також перейматися через вплив нового статусу на їхні стосунки з колективом. Окрім того, вони можуть не розуміти, як бойовий досвід допоможе в цивільній роботі, та хвилюватися, що цей досвід впливатиме на їхню роботу й спілкування.
У розмовах та листуванні варто застосовувати коректну лексику. Ось кілька порад, які можуть допомогти. Ще більше ви зможете знайти у нашому гайді з мови психічного здоров’я.
Як вибудувати спілкування всередині колективу, щоби ветерану чи ветеранці було комфортно
- Досвід бойових дій та пережитих травм, так само як соціальне становище, гендерна ідентичність, сексуальна орієнтація, інвалідність, фізичні захворювання та психічні розлади — не визначають людину. Тож під час звертання до людини, або розмов про неї з колегами, потрібно озвучувати лише факти, які мають значення в розмові, та не намагатися використати статус ветерана як визначальну ознаку.
- Не можна називати людей «інвалідами», або «людьми з обмеженими можливостями/додатковими потребами». Єдиний правильний термін: «людина з інвалідністю», або ж ви можете казати «ветеран/ка з інвалідністю». Замість словосполучення «інвалідний візок» краще підійде назва «колісне крісло».
- Досвід ветеранів — важлива частина життя, однак не потрібно його катастрофізувати та героїзувати людину. Це також негативно впливає на інклюзію. Адже попереду ставиться не сама людина, а частина її життя, про яку вона, можливо, не хоче багато говорити або думати.
- Запитання: «а ти вбивав?», «а ти бачив смерть?» — табу у спілкуванні з військовими. Ці фрази здатні викликати негативні спогади, повернути військових до того, що вони, з великою ймовірністю, бачили й робили — це було елементом служби. В умовах війни ці події завжди стаються.
- Знецінювально звучать фрази на кшталт: «ми не посилали вас на цю війну», будь-які фрази, що починаються з «зате» (вони ніби перекреслюють важливість переживань) — «зате ти вже вдома», «зате тепер ти маєш роботу», «зате ти отримуєш виплати від держави». Не можна давати оцінку рішенню піти на фронт, як і демобілізації, наголошувати, що людина залишила родину, та запитувати, коли закінчиться війна. Військові та ветерани не зобов’язані відповідати на всі запитання й пророкувати майбутнє.
- Не потрібно казати людині, що ви її розумієте, якщо не маєте бойового досвіду. Натомість можна подякувати за службу, запропонувати підтримати потреби дружніх підрозділів, спитати, що ви можете зробити просто зараз, щоби додати ветерану або ветеранці комфорту в робочих умовах.
- Не кожен ветеран або ветеранка має ПТСР (посттравматичний стресовий розлад). Згідно з інформацією від МОЗ України, цей розлад розвивається у 20% людей, які пережили травматичну подію. Діагноз може встановити тільки психіатр після обстеження. Не варто будь-які психологічні прояви сприймати за прояви розладу. Пригніченість, тривожність, реакція на різкі звуки найчастіше є наслідками тривалого стресу. Водночас маючи розлад людина не стає автоматично нездатною до роботи та цивільного життя, з його наслідками допоможе впоратися психіатр та психотерапевт.
- Не варто стигматизувати посткомоційний синдром та черепно-мозкові травми. Некоректними є терміни «контузія» та «контужений». Наслідки черепно-мозкових травм можуть викликати труднощі з концентрацією та увагою, швидкістю перемикань між завданнями, гіперчутливість до звуків і світла. Потрібно уважно ставитись до цих проявів, допомогти працівнику сформувати режим дня, за потреби запропонувати індивідуальний графік — з навантаженням і темпом, що будуть зручними для ветерана або ветеранки.
Інструменти реінтеграції ветеранів та ветеранок
Реінтеграція ветеранів та ветеранок — комплексний процес повернення до цивільного життя, важливою частиною якого є працевлаштування ветеранів війни.
Щоби забезпечити комфортні умови роботи для військових, важливо розглянути як фізичну сторону процесу, так і комунікаційну. Для того, щоб адаптація ветеранів та ветеранок була фізично комфортною:
- Простір в офісі має бути організовано так, щоб людині було зручно. Хтось не захоче сидіти спиною до вікна, або навпаки — до проходу. Комусь незатишно буде в окремому кабінеті, а комусь — у гучному оупенспейсі. Запропонуйте декілька вільних місць для нового працівника та дозвольте йому зробити вибір.
- Світло має бути достатнім та не занадто яскравим. Потрібно подбати про те, щоби лампи не миготіли та щоби не було сторонніх звуків у приміщенні. Варто полагодити всі пристрої, які можуть створювати додатковий шум, сантехніку та офісну техніку.
- Робочі приміщення мають бути адаптовані до потреб людей з фізичною інвалідністю — відсутні пороги, зручні дверні ручки, пандус та двері, справні ліфти та обладнані вбиральні. Щоби переобладнати офіс, варто порадитись з фахівцями та самими людьми з інвалідністю, які критично оцінять приміщення та підкажуть, як зробити простір ще комфортнішим.
- Тривалість робочого дня та графік роботи, за можливості, мають бути гнучкими. Якщо людина працює з дому, варто допомогти облаштувати робоче місце: стіл та зручний стілець, додаткове обладнання, стабільний інтернет.
- Для людей з фізичною інвалідністю можуть знадобитися спеціальні технічні засоби: зручний великий екран та миша, адаптивний доступ до всіх робочих пристроїв, програмне забезпечення, яке полегшить читання людям з порушенням зору.
- Для працівників має бути доступний медпункт — погано може стати будь-кому, проте для людини з досвідом участі у бойових діях, консультація лікаря може бути критично важливою.
- Програма медичного страхування має покривати потреби людей, які мали бойовий досвід. За потреби, страхування варто адаптувати до потреб ветеранів і ветеранок, водночас стежачи, щоби схожі опції були доступними для всіх працівників.
Якщо з фізичними бар‘єрами впоратися можна за допомогою дизайнерів та майстрів, то комунікаційна адаптація — комплексний процес — від підготовки колективу до навчання ветеранів.
Щоби працевлаштування ветеранів відбувалось органічно й зручно для обох сторін, варто переглянути корпоративні політики й процедури. Можна опиратися на дослідження профільних організацій про потреби ветеранів на робочому місці. З ветеранами й ветеранками, що вже працюють в компанії, можна провести внутрішнє опитування, щоби дізнатися, чого саме їм бракує та як покращити їхнє професійне життя. Корисними будуть зустрічі з керівником або менеджером з персоналу сам на сам. Таке спілкування не має бути формальністю — говорити й слухати потрібно щиро, ділитися зворотним зв‘язком та враховувати побажання людини. Ветерани й ветеранки — перш за все, живі люди, з навичками, досвідом та професійними бажаннями й мріями.
Для інших членів команди, які не мають досвіду служби, варто проводити вебінари та тренінги, які допоможуть розвіяти стереотипи і упередження, як-от — думку, що ветерани обов‘язково мають розлади або агресивні. Команда має знати принципи спілкування з людьми, що пережили досвід бойових дій, водночас комунікація має бути без надмірної героїзації ветеранів та без надмірного жалю до них. Навішуючи ярлик «героя» чи «нещасного» ми ризикуємо забути про інші особливості, характер, досвід та професійні досягнення людини. Героїчні вчинки в бою — це важлива частина життя військових, та це — лише частина життя. Варто сприймати людину комплексно: як через досвід її служби, так і поза ним.
Наступним кроком може стати офіційна заява компанії — у внутрішній комунікації з колегами та зовнішній — на сайтах пошуку роботи, в соціальних мережах та медіа. Так кандидати одразу знатимуть, що у роботодавця є не лише громадянська позиція, а й конкретні правила, привілеї та процедури, які допоможуть ветерану адаптуватися до роботи та комфортно почуватися в колективі.
Для нових працівників потрібен онбординг, а для тих, хто пішов на фронт з «офісу», знадобиться реонбординг — варто нагадати, як влаштована робота в організації та розказати, що змінилося. Людині потрібен час, щоби зануритися в процеси та задачі, які вона виконуватиме.
Ветеранам і ветеранкам потрібно ставити конкретні задачі та критерії виконання. Неприйнятними є дедлайни «на вчора» або «що швидше, то краще». Людині, яка має досвід служби, зрозумілими будуть задачі, які мають критерії якості та чіткі терміни. Під час планування варто попередити працівника про мету проєкту та подальші дії. Причетність до роботи, яка має місію й цінність, забезпечить відчуття важливості, а конкретний план допоможе уникнути тривоги. Не варто очікувати, що людина одразу виконуватиме всі завдання ідеально і вчасно, водночас не потрібно нічого робити за співробітника — людина не має втрачати відчуття контролю над своєю роботою. Якщо є потреба в допомозі, можна призначити ментора — фахівця, який допоможе влитися в робочі процеси й підстрахує у виконанні задач на перший час. Довіряючи людині у виконанні її роботи, ви повертаєте їй контроль над ситуацією, що дуже сприятиме та прискорюватиме адаптацію.
Для того, щоби ветерани й ветеранки були залученими до корпоративного життя, важливо не робити щось спеціально «для них». Робіть все спільно, залучаючи більшість членів команди і головне — самих ветеранів чи ветеранок. Можна спитати про потреби колишнього підрозділу та відкрити збір, або ж долучитися до наявного і поширити інформацію серед співробітників. Цінним буде запровадження політики вшанування пам‘яті, до якої долучатимуться всі співробітники, щонайменше варто підтримувати всеукраїнську хвилину мовчання щодня о 9 ранку.
Як розробити програми адаптації ветеранів на робочих місцях
Програми, спрямовані на підтримку ветеранів у працевлаштуванні, можуть різнитися залежно від:
- розміру компанії;
- типу роботи: офісна, виробнича, робота на відкритому просторі;
- можливостей компанії та гнучкості до впровадження нових політик.
Адаптувати робоче середовище допоможуть посібники «Практика» від VeteranHub. Проєкт «Практика» створений, щоби супроводжувати компанії у їхній адаптації до найму ветеранів. «Центр зайнятості вільних людей» може проконсультувати щодо адаптації ветеранів. Ще один проєкт, який допоможе компанії розробити зручне робоче місце для ветеранів, — «Простір можливостей».
Ключовими в адаптації ветеранів мають бути щирість та відкритість до потреб нових працівників. Роботодавець має бути зацікавлений у тому, щоби працівникам було комфортно, водночас — показати ветерану й ветеранці, що їхній досвід і навички можна інтегрувати у роботу. Важливо вивчати сучасні дослідження про досвід та потреби ветеранів, цікавитися практиками інших компаній та пам‘ятати, що на перше місце завжди варто ставити людину та її інтереси.
Використані джерела:
- Проєкт «Практика» від VeteranHub
- Український ветеранський фонд. Аналітика
- Навчальний курс «Комунікація з людьми, які зазнали травми внаслідок війни»
- Посібники проєкту «Як ти, брате?»
- Посібник «Невидимі наслідки війни»
- Центр психічного здоров‘я та реабілітації «Лісова поляна»
