Найважливіше про психічне здоров'я
Хочу допомогти близьким

Робота та/або психічні розлади

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}

Оксані 38 років, вона має психічний розлад. Протягом довгого часу Оксана перебувала в психіатричній лікарні. Зараз жінка живе з мамою, хоче влаштуватись на роботу, вести самостійне життя. Їй не вдається це зробити, бо вона ніколи не отримувала освіту та не була працевлаштована.

Олександру 35 років, він має психічний розлад. Олександр працює в інклюзивній пекарні вже 2 роки. Зараз Олександр – старший пекар. Каже, що сам любить кекси, які пече,  відчуває, що робить щось потрібне, колег по роботі називає друзями.

Це історії реальних людей.

В Україні історія Оксани – правило. Історія Олександра – виняток. Мета цього матеріалу – розпочати діалог про те, як зробити, щоб було навпаки. У циклі статей «Робота та/або психічні розлади» ми говоритимемо про шляхи збільшення прикладів працевлаштування людей з психічними розладами, про інклюзію, роль держави, міста, громади, роботодавців та працівників у цьому процесі. Ми також розказуватимемо про приклади українських підприємств, які беруть участь в інклюзивному працевлаштуванні та про досвід іноземних партнерів.   

Ось приміром, якщо б Оксана та Олександр жили в штаті Флорида (США) вони були б захищені програмою послуг підтриманого працевлаштування, яка передбачена Актом про реабілітацію 1973 року. В Ірландії вони б, не виходячи з дому, зареєструвались на веб-сайті EmployAbility Service. Там би працівники місцевого центру надали б їм допомогу у поданні заявок на роботу, у її пошуку, перевірили б відповідність їхніх навичок потребам роботодавців, здійснили б супервізію після працевлаштування, дали б поради щодо пільг та виплат. Схожі можливості їм би пропонувала держава чи місцева громада в Канаді чи Австралії. Ми не прагнемо запозичити іноземні системи підтриманого (асистованого) працевлаштування, не маємо наміру силою прищепити їх українцям. Проте вивчати та знати про них варто.

Право на працевлаштування і захист від безробіття мають бути однаково застосовними до всіх людей. Мають бути, проте не є. Ці права були проголошені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним Пактом про економічні, соціальні та культурні права, Конвенціями та Рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП), Європейською соціальною хартією (переглянутою), та іншими міжнародними документами, ратифікованими Україною. Відповідно до Конституції України особу неможливо позбавити права на працю. По суті це означає забезпечення саме рівних можливостей у його реалізації для усіх.

Коли йдеться про ці основоположні права людини, виділяти окремо осіб з психічними розладами – завідомо погана ідея. Проте привернути увагу до проблеми працевлаштування людей з психічними розладами, не вказавши діагнозу чи стану здоров’я, – неможливо.

Особи з психічними розладами не реалізують повною мірою своє право на працевлаштування, і  про це свідчать дані, наведені нижче:

  • згідно з даними, представленими Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України, до початку пандемії в Україні працювала лише чверть дорослих з інвалідністю. І тут не йдеться окремо про осіб з психічними розладами. Це лише загальна статистика, тому кількість осіб з психічними розладами серед них ще менша;
  • у 2019 році лише 28 % усіх осіб з інвалідністю, які отримували послуги державної служби зайнятості, були працевлаштовані.
  • частка осіб з інвалідністю третьої групи була найбільшою серед працевлаштованих;
  • хоча достатніх цифр по Україні у нас немає, глобальні дослідження показали, що особи з інвалідністю, які й так зазнають обмежень у зайнятості, у період відновлення частіше втрачають роботу і стикаються з більшими труднощами в пошуку нової роботи;
  • зараз в Україні частка осіб з інвалідністю, які офіційно працевлаштовані, залишається незначною, отже більшість осіб з інвалідністю покладається на державне соціальне забезпечення та підтримку з боку членів сім’ї. Середній розмір пенсії по інвалідності в Україні (2499 грн, або 92 дол. США, на місяць) менший, ніж фактичний прожитковий мінімум, розрахований Міністерством соціальної політики (3846 грн, або 142 дол. США, на місяць).

Причин такої сумної реальності безліч. Це трапляється через зовнішні фактори, такі як:

  • прогалини в системі освіти;
  • невідповідність державної політики щодо сфери психічного здоров’я до потреб людей та міжнародних стандартів;
  • відсутність інституту підтриманого працевлаштування, доступних послуг в сфері психічного здоров’я в громадах, дієвих державних програм, спрямованих на фактичні, а не формальні показники працевлаштування;
  • непоширену практику пристосування до потреб працівників серед роботодавців;
  • стигму в громадах та місцях праці, де проживають люди з психічними розладами.

Окрім цього, важливу роль також відіграють внутрішні особистісні фактори: страхи та самостигма осіб з психічними розладами.

Проблема непроста та комплексна. Її розв’язання потребує різностороннього та особливого підходу.

Роль проєкту «Психічне здоров’я для України» у вирішенні цієї проблеми – інформаційна, освітня. Ми прагнемо показати, що особи з психічними розладами мають бути повідомлені про свої права та можливості. Також ми віримо, що якщо показати роботодавцям реальні приклади працевлаштування людей з психічними розладами в різного роду компаніях, то з’явиться привід для нових запитів на ринку праці. Якщо дивитись в першу чергу на кваліфікацію людини, а не на її статус, то кожному можна знайти відповідну роль в команді.

{{ slide + 1 }} / {{ sCount }}